AML/CFT правила в дії на британському арт-ринку
На початку цього літа у Лондоні арт-дилера Огеночуко Оджірі (Ogchenochuko Ojiri) було засуджено до 2 років та 6 місяців ув’язнення за порушення статті 21А Закону Великобританії "Про боротьбу з тероризмом" (Terrorism Act 2000).
Він визнав вину у неповідомленні інформації під час продажу предметів мистецтва вартістю £140 000 підсанкційній особі, яка вважалася одним із головних донорів Хезболли.
Пропонуємо зупинитися на деталях цієї справи, обговорити мотивувальну частину вироку та значення справи для сучасного AML/CFT комплаєнсу на арт-ринку.
Суть справи
Огеночуко Оджірі був арт-дилером, власником галереї у Лондоні та навіть виступав експертом на шоу Bargain Hunt на ВВС. Втім у 2020 році щось пішло не так.
У період між жовтнем 2020 та груднем 2021 року Оджірі здійснив низку продажів творів мистецтва Назему Ахмаду, бізнесмену та торговцю діамантами з Лівану.
Особи, які здійснюють діяльність на арт-ринку Великої Британії, включно з арт-дилерами, власниками галерей тощо, зобов’язані зареєструватися в Королівській податковій та митній службі (HMRC) в якості «регульованого суб’єкту - учасника арт-ринку», а також проводити юридичний аудит та подавати звітність за наявності підозри про здійснення особами діяльності із легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму.
Слідством встановлено, що Оджірі свідомо приховав той факт, що він знав, що продає твори мистецтва саме особі, яка перебувала як під британськими, так і під американськими санкціями і визначалася у санкційних списках як особа, що підозрюється у фінансуванні терористичної групи Хезболла.
При цьому встановлено, що Оджірі свідомо приховував особу справжнього покупця, погодившись на продаж творів мистецтва через підставні компанії тощо.
Оджірі повністю визнав свою провину по восьми епізодах неповідомлення інформації під час продажу предметів мистецтва.
Положення статті 21А Закону «Про боротьбу з тероризмом»
Згідно статті 21A Закону «Про боротьбу з тероризмом» (Terrorism Act 2000) суб’єкт регульованого сектору економіки вчиняє злочин, якщо: a) він отримує інформацію під час професійної діяльності у межах регульованого сектору; b) ця інформація викликає у нього знання чи підозру, або є підстави підозрювати, що інша особа вчинила злочин, пов’язаний із фінансуванням тероризму; та c) він не надає таку інформацію відповідно до законодавства.
Розкриття інформації має бути зроблено або (а) у межах власної організації - уповноваженій особі, призначеній для отримання таких повідомлень; або (b) безпосередньо уповноваженому органу (National Crime Agency чи іншому компетентному органу), як тільки це є практично можливим.
Особа не вважається винною, якщо вона може довести: a) що мала обґрунтовану причину (“reasonable excuse”) для того, щоб не зробити розкриття; або b) що вона не усвідомлювала, що інформація стосувалася терористичного фінансування, і не могла цього розумно усвідомлювати.
За вчинення зазначеного правопорушення Статтею 21А передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п’яти років, або штраф, або обидва покарання одночасно.
Даний Закон не містить прямого посилання на учасників арт-ринку як суб’єктів регульованого сектору економіки. Втім вони такими стали після прийняття у 2019 році змін до законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму (Money Laundering and Terrorist Financing (Amendment) Regulations 2019).
Чому лише 2,5 роки?
Уважний читач міг помітити, що у справі Оджірі було 8 епізодів, по кожному з яких він міг отримати до п’яти років ув’язнення. Яким же чином суд обґрунтував своє рішення про ув’язнення лише на 2,5?
Окрім очевидного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, суд взяв до уваги «сімейні обставини». Судом закриття бізнесу та наслідки для сімʼї звинуваченого були враховані як фактори, що пом’якшують покарання, оскільки суд враховує «вплив вироку на невинних членів родини».
Крім того суд зазначив відсутність доказів того, що Оджірі особисто підтримував екстремізм або тероризм. Вказано, що його дії були мотивовані комерційно (прибуток і престиж), а не ідеологічно.
Тобто незважаючи на те, що судом встановлено обізнаність Оджірі про обовʼязкову необхідність надання відповідного повідомлення, а також про особу клієнта, який купував твори мистецтва, бажання лише отримати гроші, а не особисто підтримати терористичну діяльність, в принципі, робить його дії «не такими вже і поганими».
Дійсно, виникає питання, у чому тоді сенс поширення AML/CFT вимог на арт-ринок? Адже важко уявити, що більшість суб’єктів цього ринку бажатимуть обходити правила через «ідеологічні причини».
Незважаючи на це досить спірне мотивування суду, не можна не визнати важливості цього вироку.
Як дуже точно з цього приводу висловився Institute of Art and Law, цей вирок демонструє, що «кримінальна відповідальність дійсно може виникати у таких справах і що професійні учасники арт-ринку не мають імунітету від неї. Застосування саме кримінальної відповідальності не тільки може бути запобіжником від подібних правопорушень у майбутньому, але й підвищити ефективність правозастосування».
