Арешт майна як спосіб блокування функціонування бізнесу

В умовах воєнного стану очікувалось, що правоохоронні органи будуть утримуватись від вчинення дій, які відкривають широкий простір для маніпуляцій, внаслідок яких блокується господарська діяльність. Адже незважаючи на усі складнощі різного характеру, бізнес намагається утримувати необхідні економічні показники.

Кожна слідча чи процесуальна дія зараз сприймається бізнесом більш критично та змушує підприємців перебувати у стані готовності, зокрема, до обшуків, які нерідко проводяться безпідставно, незаконного вилучення майна та накладення надалі на нього арешту слідчим суддею. Вказане призводить до того, що під ймовірність застосування арешту підпадає, теоретично, майно будь-якої особи чи підприємства, незалежно від того, чи достатньо обґрунтованими є підстави вважати, що останні, можливо, причетні до обставин, які розслідуються у кримінальному провадженні.

На практиці зустрічаються випадки, коли єдиною метою досудового розслідування у так званих «фактових» кримінальних провадженнях, де жодній особі не повідомлено про підозру, є вчинення правоохоронними органами комплексу дій, спрямованих на фактичне позбавлення можливості користуватись та розпоряджатись належним суб’єкту господарювання майном, під виглядом законного арешту як заходу забезпечення кримінального провадження.

В свою чергу, власники майна вимушені розпочинати тривалу процедуру скасування арешту та повернення незаконно вилученого майна під час того, як їх господарська діяльність паралізована. Водночас жодних особливостей механізму скасування арешту в умовах воєнного стану, що його спростовувало би, законодавець не передбачив.

Помітним є те, що більшість проваджень, в рамках яких накладено арешт, як і раніше, залишаються «фактовими» та не направляються з обвинувальним актом до суду.

Натомість підприємство у стані очікування втрачає постачальників або споживачів, несе репутаційні ризики і перебуває у зоні турбулентності до доведення помилковості припущень правоохоронного органу.

Відтак, бізнес вимушений реалізовувати способи зняття арешту на майно, які не залежать один від одного, шляхом апеляційного оскарження судового рішення впродовж 5 днів з дня постановлення відповідної ухвали чи з дня отримання її копії, або ж ініціюючи звернення із клопотанням про скасування арешту в суд першої інстанції.

При цьому, як показує досвід, скасування незаконного арешту не є гарантією від зловживань у вигляді подачі представниками правоохоронних органів «нового» клопотання у кримінальних провадженнях, де вже приймалися рішення слідчим суддею про скасування арешту, та орган досудового розслідування зобов’язаний повернути майно його власнику.

Одночасно з цим, у Кримінально-процесуальному кодексі України не міститься перелік дій, які можна трактувати як зловживання процесуальними правами, як це передбачено, до прикладу, в Цивільно-процесуальному кодексі України або Господарсько-процесуальному кодексі України.

Відтак, опинившись в обставинах арешту, накладеного ухвалою слідчого судді за необґрунтованим клопотанням правоохоронних органів, бізнес зіштовхується ще з одним болючим питанням -  передача арештованого майна в управління АРМА цією ж ухвалою, у разі звернення з відповідною ініціативою у клопотанні.

Вказане, фактично, означає втрату доступу до такого майна, адже АРМА, як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, уповноважений на здійснення реалізації окремого майна, яке відповідає вичерпним критеріям, наприклад, швидко псується, на торгах, або ж на обрання суб'єкта підприємницької діяльності, який буде здійснювати поточне операційне управління цим майном. При цьому, ефективність такого управління, у більшості випадків, є сумнівною.

Іншими словами, наслідком винесення такої ухвали є поява в АРМА спеціального строкового речового  права на майно, подібного до інших майнових прав на чуже майно.

У зв’язку з чим, бізнесу доводиться докладати значних зусиль для того, щоб скасувати накладений ухвалою слідчого судді арешт за результатами розгляду необґрунтованого клопотання представників правоохоронних органів без доданих до нього доказів, які б давали підстави стверджувати про існування події кримінального правопорушення, причетність до останнього та незаконність походження вилученого майна, та ще більше кроків доводиться зробити для того, аби оперативно, на підставі судового рішення, повернути відповідне майно з управління АРМА.

Відтак, у разі потрапляння під приціл правоохоронних органів, варто бути обізнаним у необхідності ретельного моніторингу кожного із процесуальних заходів, що вживаються у кримінальному провадженні, отримання інформації, в тому числі з Єдиного державного реєстру судових рішень, на предмет наявності судових рішень, що стосуються майна підприємства.

Оперативність реагування на будь-які зловживання з боку правоохоронних органів збільшує шанси на формування якісної стратегії захисту, швидку імплементацію власних контраргументів та, як результат, припинення необґрунтованих заходів процесуального примусу.

Водночас виникає діаметральна протилежність у випадках, коли відсутня ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно, що було вилучене під час обшуку відповідно до ухвали слідчого судді на обшук.

Проблематика полягає у тому, що кримінальним процесуальним законом прямо не передбачений порядок повернення вилученого майна, щодо якого не приймалось окреме рішення про накладення арешту, натомість дозвіл на вилучення якого був наданий слідчим суддею у постановленій ухвалі про обшук.

З огляду на вказане, у таких випадках здебільшого повернення вилученого, однак не арештованого майна, можливе шляхом звернення до слідчого та прокурора із відповідним клопотанням після спливу розумного строку, необхідного органу досудового розслідування для вчинення тих чи інших процесуальних дій в рамках кримінального провадження, до прикладу, отримання висновку експерта.

У разі ж відмови у задоволенні ініційованого клопотання, слід звернутися до слідчого судді із відповідною скаргою на протиправну бездіяльність слідчого чи прокурора, яка полягає у неповерненні впродовж тривалого часу вилученого майна, яке або взагалі не відіграє жодного значення для кримінального провадження, або ж правом на проведення необхідних процесуальних дій із яким, впродовж розумного строку, сторона обвинувачення не скористалась.

Враховуючи вищевказані обставини, бізнес в умовах сьогодення має завжди бути готовим до ймовірного тиску з боку правоохоронних органів і заручатись юридичною підтримкою для своєчасного захисту своїх інтересів.