Баланс військово-промислових можливостей: Україна, і нова архітектура війни

Вступ. Війна як змагання систем, а не армій

Повномасштабна війна між росією та Україною давно вийшла за межі класичного зіткнення армій. Сьогодні це змагання військово-промислових екосистем, де вирішальними є не лише чисельність особового складу чи кількість гармат, а здатність держави:

• швидко адаптувати технології під поле бою;
• масштабувати виробництво в умовах дефіциту ресурсів;
• інтегруватися в глобальні ланцюги постачання;
• перетворювати бойовий досвід у промислову й експортну перевагу.

У цьому сенсі війна 2022–2025 років стала унікальним полігоном, який уже зараз змінює світовий ринок озброєнь. Україна й росія рухаються принципово різними траєкторіями — і саме це визначає питання: «Чи існує для рф точка незворотності, а для України — вікно стратегічного лідерства?»

1. російський ВПК: стратегія маси та її межі

1.1. Індустріальна спадщина і мобілізаційна логіка

російська оборонна промисловість увійшла у війну з великим стартовим активом — радянською індустріальною спадщиною. Це десятки заводів, орієнтованих на масове виробництво:

• артилерійських боєприпасів;
• бронетехніки;
• ракет радянських і пострадянських зразків.

Після 2022 року рф перевела економіку в режим часткової військової мобілізації. Пріоритет — не інновація, а обсяг і темп. У короткостроковій перспективі це дозволило компенсувати втрати на фронті.

Однак ця модель має структурні обмеження.

1.2. Санкції і технологічна деградація

Санкційний тиск вдарив не по «залізу», а по мікроелектроніці, верстатах, матеріалах подвійного призначення. Результат:

• сповільнення модернізації систем зв’язку, наведення, РЕБ;
• деградація якості високоточної зброї;
• зростання частки «спрощених» версій озброєння.

Фактично росія здатна виробляти більше, але розробляти менше.

1.3. Зовнішні костилі: Китай, Іран, КНДР

Щоб закрити прогалини, рф покладається на:

• іранські БПЛА та компоненти;
• північнокорейські боєприпаси;
• китайські цивільні технології подвійного призначення.

Це не альянс, а асиметрична залежність, яка не створює технологічного прориву. росія залишається у пастці: масове виробництво без інновацій = стратегічна інерція.

2. Україна: війна як акселератор індустріальної революції

2.1. Від імпортера до виробника

На початку повномасштабної війни Україна була критично залежною від імпорту озброєнь. Але вже у 2023–2025 роках відбувся злам:

• зростання внутрішнього виробництва до ~40% потреб фронту;
• поява сотень приватних оборонних компаній;
• формування нового типу ВПК — децентралізованого, гнучкого, швидкого.

2.2. Дрони як нова артилерія

Україна стала лабораторією дронної війни. FPV-дрони виконують функції, які раніше вимагали:

• артилерійського дивізіону;
• авіаційного удару;
• складної розвідки.

Ключове — вартість і масштабованість. Дешеві, адаптивні, масові системи знищують дорогі платформи. Це не тимчасовий тренд, а нова військова економіка.

2.3. Combat-tested як новий стандарт

Українська зброя має унікальну характеристику — вона перевірена в реальній війні проти регулярної армії. Для глобального ринку це стає вирішальним аргументом:

не «сертифіковано полігоном», а «перевірено фронтом».

3. Точка незворотності для росії: що це означає на практиці

Точка незворотності — це не поразка на полі бою. Це момент, коли держава втрачає здатність змінити модель війни.

Для РФ це може виглядати так:

• кількість озброєнь зберігається, але їхня ефективність падає;
• технологічний розрив із Заходом і Україною стає системним;
• ВПК працює на підтримку статус-кво, а не на розвиток.

У такому сценарії росія може воювати довго, але без стратегічної еволюції.

4. Які тренди Україна задала глобальному ринку озброєнь

4.1. Дешеве проти дорогого

Україна довела: асиметричні рішення можуть бути ефективнішими за дорогі платформи. Це змінює:

• військові бюджети;
• структуру армій;
• логіку закупівель.

4.2. Гнучкі оборонні стартапи

Не гігантські корпорації, а малі команди інженерів, які швидко ітерують продукт під фронт — новий стандарт.

4.3. Інтеграція із союзниками

Спільні виробництва, ліцензії, локалізація — Україна стає частиною європейської оборонної архітектури, а не її клієнтом.

5. Після війни: хто стане новим центром сили

Україна має шанс перетворити воєнну необхідність в економічну й технологічну перевагу:

• експорт дронів і систем РЕБ;
• інженерні кадри з унікальним досвідом;
• роль полігону для тестування майбутніх воєнних концепцій.

росія ж ризикує залишитися індустрією минулого, яка виробляє багато, але визначає дедалі менше.

Висновок

Ця війна вже змінила глобальний баланс військово-промислових можливостей. Питання більше не в тому, хто виробляє більше, а в тому, хто швидше вчиться, адаптується і експортує сенси майбутньої війни.

І саме тут Україна вперше за десятиліття опинилася не в ролі учня, а в ролі трендсеттера.