Барбадоський маршрут: чому зламався північноамериканський варіант «голландського сендвічу»

Нещодавно я повернулась із канадської відпустки. Вчергове закохалась у канадську природу, всесвітньовідому канадську ввічливість (особливо на дорогах).

Але професійну деформацію нікуди не подінеш – беручи до уваги високий рівень канадського податкового навантаження, мені завжди було цікаво, чи існують канадські схеми оптимізації податків на кшталт «подвійного ірландського віскі» чи «голландського сендвічу»?

І виявилось, що так, існує, точніше, існувала певна податкова бізнес-модель, яка була популярна у Канаді. І зараз поділюсь, і в чому була схема, і чому зламався північноамериканський варіант «голландського сендвічу».

Колись назва Барбадос (крихітна держава в Центральній Америці на острові Барбадос у Карибському морі в групі Малих Антильських островів) у податковому середовищі звучала не як туристичне запрошення, а як сигнал фінансової ефективності. Для багатьох канадських бізнес-груп Барбадос означав не пляжі, а відсутність податку на дивіденди, мінімальну ефективну ставку на корпоративні прибутки, зручну інфраструктуру й... абсолютно законну можливість платити менше податків.

Так виник термін «Барбадоський маршрут» — податкова стратегія, що дозволяла канадським корпораціям репатріювати іноземні доходи майже без податкових втрат. Цей маршрут відкрив шлях для легального відтоку мільярдів канадських доларів за океан.

Карибський острів, можливо, є місцем, де Канада вперше серйозно зайшла у води офшорного, легального ухилення від сплати податків. Канадські компанії — Petro Canada, Loblaws, Eldorado Gold — мають там філії вже багато років, а канадські банки мають відділення на розі багатьох вулиць. Барбадос як податковий рай і досі посідає 3 місце у переліку швартування канадських інвестицій за кордоном (хоча з 2019 року канадська статистика почала надавати спільні відомості по карибському регіону). Корпорації та заможні канадці перевели туди майже сотні мільярдів доларів — поступаючись лише США та Великій Британії як інвестиційним напрямкам. На Барбадосі більше канадських грошей, ніж у Франції, Німеччині, Італії, Японії та Росії разом узятих.

Тож хоча Apple спрямовував свої прибутки, отримані не від США, через Ірландію на Британські Віргінські острови, щоб уникнути сплати податків, а Google зберігав свої іноземні доходи на Бермудських островах, законним податковим притулком для іноземних операцій канадського бізнесу протягом багатьох років був Барбадос.

1. Чому саме Барбадос?

Щоб зрозуміти успіх цієї схеми, треба розглянути канадське податкове законодавство у поєднанні з угодою про уникнення подвійного оподаткування між Канадою та Барбадосом.

Канадське корпоративне податкове навантаження достатньо суттєве і складається з дворівневої системи (схожим принципом з США, Швейцарією тощо) — є ставка податку на прибуток на федеральному рівні та на рівні окремої провінції/території. У 1980 році корпоративний податок канадських корпорацій становив близько 36% із поступовим зниженням федеральної ставки корпоративного прибутку до 15% у 2012 році, однак ефективне навантаження канадських корпорацій і зараз залишається на рівні 23–31%, залежно від провінції/території.

Але Канада дозволяла своїм компаніям отримувати дивіденди від іноземних афілійованих осіб (foreign affiliates), не сплачуючи додатковий податок, якщо ці прибутки визнавались «активними» (тобто пов’язаними з реальною господарською діяльністю) та були отримані в країні, з якою Канадою було укладено податкову угоду. А тепер — увага. Крихітний Барбадос мав саме таку угоду про уникнення подвійного оподаткування, укладену 1980 року. І до того ж острів мав низьке корпоративне оподаткування (до 2,5%), стабільне законодавство, розвинену фінансову інфраструктуру, англомовне середовище й зручний часовий пояс для зв’язку з Канадою.

Усе це зробило Барбадос ідеальним пунктом призначення для функцій:

• фінансування (видача позик дочірнім компаніям) або лізингові схеми;
• надання сервісів (наприклад, управлінських чи ІТ);
• управління інтелектуальною власністю (наприклад, ліцензування технологій).

Ці доходи оформлювались як активний іноземний прибуток і, отже, могли вільно репатріюватись до Канади як exempt surplus — без додаткового податку.

2. Як все працювало на практиці: простий приклад

Уявімо, що канадська компанія MapleTech Inc. створює дочірню компанію Barbados Services Ltd., яка надає консультаційні послуги іншим компаніям групи у США, Європі чи навіть самій Канаді.

Гроші надходять на Барбадос. Якщо:

• там працюють реальні співробітники (принаймні 5);
• є управлінські процедури, приймаються рішення на місці;
• прибуток формується як плата за послуги, а не інвестиційний дохід (відсотки, дивіденди, роялті);

...то канадська компанія може отримати дивіденди з Барбадосу без жодного додаткового податку в Канаді (за основної умови, що кэш-флоу упаковується як активний дохід).

Цей ефект — економія на різниці ставок.

Барбадос за загальним правилом бере 2,5%, а Канада за загальним правилом — умовно 27%.

Ефективна ставка  при використанні схеми — 2,5% барбадоських податків.

Для великих сум — це мільйони доларів, зекономлених щороку.

Дочірня компанія на Барбадосі могла би потім перевести гроші й активи до інших податкових гаваней на вторинному етапі, що ще більше зменшить податкове навантаження.

3. Податкові «кнопки», які треба було натискати обережно

Барбадоський маршрут працював лише тоді, коли всі деталі були чітко оформлені.

Ось що було критично важливо:

1. Активна діяльність (не FAPI)

   FAPI — це пасивний дохід, наприклад, відсотки або роялті. Його треба було уникати, бо він одразу включався в оподаткування в Канаді.

   Потрібно було довести «активність» господарської діяльності:

   • мінімум 5 працівників;
   • реальні офіси;
   • локальний контроль і  участь в створенні прибутку.

2. Трансфертне ціноутворення (ТП)

   Ціни між афілійованими компаніями мали бути ринковими.

   Потрібна була документація:

   • SLA, ліцензії;
   • бенчмарки;
   • аналіз функцій, ризиків, активів.

3. Центр управління — Барбадос

   Не можна було просто «прописати» офіс на Барбадосі, а рішення приймати в Торонто.

   Локація підписів, календарі зустрічей, e-mail листування — усе це могло «видати» канадське управління, і тоді податкова могла визнати резидентство в Канаді.

4. Де почало протікати: суди та податкові реформи

Близько 30 років схема «Барбадоський маршрут» була ефективною. Проте час і глобальні правила вплинули на гру.

Все почало змінюватися, коли у світі набрали обертів ініціативи OECD BEPS (боротьба з розмиванням бази оподаткування та боротьба з агресивним податковим плануванням), зокрема:

• MLI — багатостороння угода, яка додала до податкових договорів тест основної мети (PPT);
• GAAR — канадський загальний антиухильний підхід;
• EIFEL — обмеження на відсотки за позиками: загальний режим earnings-stripping обмежує чисті відсотки до рівня «фіксованого коефіцієнта» EBITDA (з перехідними фазами), додаючи шар над thin-cap.
• Upstream loans і PLOI — посилення контролю за позиками від іноземних дочірніх структур до Канади та поява інструментів «відсікання» небажаних наслідків при виконанні умов.
• реформи самого Барбадосу — країна у 2018-2019 роках відмовилась від офшорного позиціонування, ввела єдину корпоративну ставку (5,5% → 1% залежно від прибутку; на сьогодні базова податкова ставка корпоративного податку Барбадоса — 9%) та підвищила вимоги до substance (бізнес-присутності).
• зміни до угоди Канади з Барбадосом — до канадсько-барбадоської конвенції згодом були внесені протокольні зміни, зокрема протокол 2011 року мав на меті підвищити податкову справедливість та запобігти міжнародному ухиленню від сплати податків.

Судова практика проти «principal purpose» конструкцій теж змінила ландшафт:

• Кейс Loblaw Financial Holdings Inc. проти Канади (FCA 2020, відмова у дозволі на звернення до Верховного суду Канади 2021)  — довів, що можна виграти справу, якщо існує справжній бізнес, не просто «компанія на папері, без наповнення». 

  Канадська група через барбадоський regulated bank отримувала доходи від фінансової діяльності. Ключове питання — FAPI та виняток для «regulated foreign financial institutions». Суд у підсумку погодився з платником податків: наявність реальної регуляції, функцій та ризиків дозволила вивести дохід з FAPI, незважаючи на низький податковий режим.

• Кейс Alta Energy Luxembourg S.A.R.L. v. Canada (SCC 2021) — не кожна вигідна структура є зловживанням податковими пільгами. 

  Верховний суд відмовився застосовувати GAAR до treaty-planning, коли структура вкладається в текст договору і має комерційний сенс. Нехай це безпосередньо не про Барбадос, але сигнал важливий: GAAR не «переписує» податкову угоду, якщо немає зловживання.

• Кейс Cameco (TCC/FCA, 2018–2020) — ключ до перемоги в деталях: факти, документи, управлінські функції.

  Один із найбільших канадських спорів щодо трансфертного ціноутворення на ринку волатильної сировини з довгостроковими контрактами. Група перенесла торговельно-маркетингову функцію та ціновий ризик до закордонної «дочки», яка уклала на дні ринку довгі угоди; подальше зростання цін залишило істотний прибуток поза Канадою. Фіскали намагалися:

  • оголосити структуру фіктивною («sham»);
  • перекваліфікувати розподіл прибутку за s.247 (TP);
  • «повернути» дохід до Канади, якби угоди укладалися всередині.

  Суд визнав: угоди реальні, ризик і функції дійсно перебували у закордонного афіліата, документи та поведінка сторін узгоджені. Апеляція підтвердила. Висновок: при добротній фактурі (контракти, процеси, персонал, ризик-менеджмент) суд поважає обрану сторонами комерційну форму навіть при значному «перетіканні» прибутку внаслідок ринкової динаміки.

5. Pillar Two: фінальний цвях

Навіть якщо дотримуватись усіх правил для відповідності умовам податкових пільг використання «Барбадоського маршруту» відповідно до умов двосторонньої угоди, для глобальних корпорацій із консолідованим доходом групи не менше ніж 750 мільйонів євро на рік глобальний податок у 15% (GloBE / Pillar Two) знімає залишкову вигоду низькоподаткових структур.

Тобто навіть якщо Барбадос бере 1%, Канада, як країна материнської компанії, мусить «добрати» ще 14%, щоб сукупна ефективна ставка була щонайменше 15%.

Таким чином, головна економія — зникає.

Висновок

Колись Барбадос був тихою гаванню для канадських грошей — зручний, вигідний, законний. Але світ змінився.

Підходи до податкового планування трансформуються: на перше місце виходять економічна сутність, реальна ділова мета, управління ризиками та прозорість. «Тест основної мети» став універсальним. Грубий treaty-shopping більше ніде не працює, він став токсичним. Country-by-Country і автоматичний обмін податковою інформацією різних типів звузили сірі зони.

Припинення роботи Барбадоського маршруту — це не кінець податкових стратегій. Це — еволюція.

Тепер виграють ті, хто грає чесно, стратегічно і в довгу.

У сьогоднішніх бізнес-реаліях стійкість бізнес-моделей неможливо буде забезпечити без Substance по-дорослому: People–Process–Proof

• People (люди)

  • Наймайте релевантних Full-Time Equivalent: кредит-менеджерів, ризик-менеджерів, юристів з фінансування, product owner, інженерів (для IP/IT). Цифра «5» — це мінімум, а не «золотий квиток».
  • Надайте повноваження: підписи за лімітами, право відхиляти угоди, KPI на якість ризику/маржу, а не «операторський» лічильник.

• Process (процеси)

  • Локальний кредитний комітет із реальними протоколами; затвердження лімітів і прайсингу в низькоподаткових юрисдикціях дочірніх структур.
  • Політики ALM/FX/ліквідності — на місці, не «під диктовку» HQ.
  • Для IP — виконуйте DEMPE: розробка/поліпшення/захист/експлуатація — хоча б частково в низькоподаткових юрисдикціях дочірніх структур, з документами, репозиторіями коду та бюджетами.

• Proof (докази)

  • Календар засідань, документування відряджень, квитки, броні — все в одне «досьє substance».
  • Локальні рахунки та своя бек-офіс-система обліку; власна бухгалтерія та back-office, а не просто віддалений вхід у систему HQ.
  • TP-файли: майстер-файл, локальний файл, бенчмарки; протокол коригувань.