CCA: від концепції до неба — як США формують нову модель повітряної війни

Коли пілот і дрон стають однією командою

У США успішно пройшов тестовий політ, під час якого винищувач F-16 уперше летів у парі з автономним партнером-безпілотником XQ-58A Valkyrie, якими повністю керували за допомогою ШІ. Якщо в минулому десятилітті головний прорив зробили безпілотники-розвідники, то тепер ВПС США роблять ставку на бойові автономні дрони, здатні діяти поруч із пілотованими літаками — виконуючи роль «партнерів» у небі.

Це не просто ще один тип дронів. Це — Collaborative Combat Aircraft (CCA), частина стратегічної програми Next Generation Air Dominance (NGAD), яка має забезпечити перевагу США в повітрі на наступні десятиліття.

Що таке CCA

CCA — це новий клас автономних бойових літаків, які діють у координації з пілотованими платформами, наприклад F-35 чи F-22.

Ідея проста, але революційна: не будувати дорогі пілотовані літаки для кожної задачі, а створити «розумних напарників» — більш дешевих, адаптивних, ризикостійких.

За задумом, кожен пілотований винищувач майбутнього матиме «зграю» з 2–4 таких CCA, які виконуватимуть різні ролі: супровід у бойових місіях, придушення ППО, розвідка та цілевказівка, електронна боротьба, удари по наземних або повітряних цілях.

Тобто CCA — це не просто дрони, а елементи колективного бойового інтелекту, що можуть діяти автономно, але у взаємодії з людиною.

Прототипи, бюджети і терміни

На першому етапі (Increment 1) ВПС США відібрали два прототипи: YFQ-42A від General Atomics Aeronautical Systems (творців MQ-9 Reaper) та YFQ-44A від Anduril Industries, компанії нового покоління оборонних інновацій.

Кожен апарат коштує близько $25–30 млн, тобто в кілька разів менше, ніж сучасні винищувачі. У перспективі США планують закупити понад тисячу одиниць, формуючи нову авіаційну екосистему, де «пілотований лідер» керує групою автономних партнерів.

У серпні 2025 року CCA вперше піднявся в небо — політ YFQ-42A став історичною подією для ВПС США. Нині тривають випробування, інтеграція систем автономії та перевірка сумісності з бойовими мережами.

Технологічний зміст програми

У центрі — автономія та взаємодія. Кожен CCA має власні сенсори, алгоритми прийняття рішень і можливість самостійно виконувати місії, але при цьому — узгоджено з пілотом.
Це не «робот-заміна людини», а «AI teammate» — партнер, який може:

• діяти на відстані без прямого управління;
• обмінюватися даними через безпечні канали зв’язку;
• розпізнавати ситуацію та приймати тактичні рішення;
• повертатися під контроль оператора, коли потрібно.

Такі апарати розробляються модульними: можна змінювати сенсорні блоки, озброєння або ПЗ під конкретну місію. Фактично, CCA — це платформа, а не продукт, і саме в цьому головна інновація.

Від прототипу до контракту – aкселерація інновації

Американські військові давно зрозуміли: традиційний оборонний цикл — це пастка часу. Роки конкурсів, нескінченні вимоги, перегляди технічних завдань і бюрократичні погодження вбивають інновацію ще до злету. Програма Collaborative Combat Aircraft стала спробою зламати цей шаблон. ВПС США перейшли до принципу “fly before you buy” — спершу літай, потім купуй. Спочатку — швидке прототипування, реальні випробування, збір даних і вдосконалення через короткі ітерації. Лише після підтвердження працездатності — великі контракти та масштабування виробництва. Такий підхід набагато ближчий до культури стартапів, ніж до традиційного оборонного планування: мінімальний життєздатний продукт, експерименти, постійний фідбек від бойових частин. Результат — не «ідеальний проєкт на папері», а реальна система, яка вже літає та розвивається швидше, ніж змінюється поле бою.

Виклики програми

1. Автономність і етика — як забезпечити, щоб ШІ не зробив помилки в реальному бою? Хто відповідає за рішення безпілотника?
2. Кіберзахист і стійкість — безпечний зв’язок є критично важливим. CCA має працювати навіть у разі втрати GPS або під час атак РЕБ.
3. Інтеграція з існуючими силами — потрібна сумісність із F-35, системами обміну даними, спільними штабами. Це складно технічно й організаційно.
4. Баланс між ціною та можливостями — занадто складний CCA може коштувати як винищувач, тоді зникає сенс у масштабі.
5. Політичні ризики — якщо програма не покаже швидких результатів, Конгрес може скоротити фінансування. США вже мають приклади надто дорогих ініціатив.

Що CCA дає ВПС США

• Зменшення ризику для пілотів. Безпілотники можна відправити у найнебезпечніші зони.
• Масовість. Замість 50 елітних літаків — сотні автономних партнерів.
• Гнучкість місій. Швидка зміна ролі — розвідка, удар, підтримка.
• Швидші інновації. Нове ПЗ — нова поведінка без створення нового літака.
• Вартісна ефективність. Якщо втрачено CCA — це не катастрофа, як із F-35.

Уроки для нас

Програма CCA — не просто приклад, а методологія, яку можна адаптувати.

• Партнерство з приватними інноваторами. США не замовили CCA лише у традиційних корпорацій — залучили стартапи (Anduril), які працюють швидше. В Україні є десятки FPV- і AI-команд, які можна об’єднувати в подібні «кластерні програми».
• Відкрита архітектура. Важливо робити модульні системи — щоб замінювати сенсори, модулі зв’язку, ПЗ без повної перебудови апарата.
• Концепція «людина + дрон». Наші пілоти можуть працювати з автономними платформами для розвідки, цілевказівки або ударів — це підвищує виживання й ефективність.
• Навчання та експерименти. Як у США, спершу треба створити «experimental unit» — підрозділ, який тестує технології в реальних умовах, а не чекає на «ідеальний продукт».
• Розвиток програмного ІІ-компонента. Українські ІТ-компанії можуть створювати системи навігації, розпізнавання, взаємодії — це реальна ніша в оборонній економіці.

Перспектива

CCA ще не масовий. Але він уже змінив уявлення про авіацію. Тепер головне — не сам літак, а екосистема, де взаємодіють пілот, дрон, ШІ та мережевий обмін даними.

Через 5–10 років у небі можуть літати не окремі винищувачі, а групи автономних літальних систем, які мислять і діють разом.

Для США це — питання стратегічної переваги. Програма CCA — це приклад того, як працює інноваційна оборонна економіка: швидкі ітерації, автономія, залучення приватних гравців, відкриті архітектури.

Для України — питання виживання та розвитку власного оборонного ринку. Для нас — це натхнення й сигнал, майбутнє не чекає на тих, хто «доганяє». Воно формується тими, хто експериментує.