Defense City vs Diia City: чия модель ростить економіку та оборону швидше?

Повномасштабна війна перетворила українську економіку на систему, де безпека і експортна конкурентність більше не існують окремо. Вони переплетені як ланцюжки у годинниковому механізмі: без набоїв немає фронту; без валютної виручки немає інвестицій у нові виробничі лінії і R&D; без технологій немає переваги в бою і в бізнесі.

На цьому тлі з’являються два великі, амбітні, але дуже різні спецрежими — Diia City і Defense City. Перший вистрілив як «хаб права і податків» для креативних і технологічних компаній. Другий — тільки відкривається як «режим форс-мажору» для оборонної промисловості, покликаний зняти зайву бюрократію й підсилити виробництво зброї, боєприпасів, компонентів і сервісів.

Це не просто реформаторські вивіски. Це — вибір економічної архітектури часу війни. А отже — й питання, що гостро стоїть перед інвесторами, урядовцями і суспільством: якщо ресурси обмежені, хто важливіший саме зараз — зброярі чи айтішники? І який режим дає більше реальних можливостей для держави?

Частина 1. Що таке Diia City і чому він злетів

Diia City — це спеціальний правовий режим, який створений для IT-індустрії, продуктового девелопменту, R&D та суміжних видів цифрової економіки. Його основу закладено Законом України № 1667-IX «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні».

З юридично-трудової точки зору Diia City пропонує «гібридний» набір інструментів для оформлення відносин із спеціалістами — від класичного найму до гіг-контрактів, що дозволяють компаніям гнучко масштабувати команди без ризику «псевдо-ФОП» і судових претензій.

З податкової перспективи режим вводить спеціальні правила оподаткування, які дають прогнозованість і легальну податкову економію, не вдаючись до «сірого» структурування через ФОПів (замість 18% податку на прибуток можна сплачувати тільки податок на виведений капітал, і за вполовину меншою ставкою 9%; замість 18% ПДФО застосовується 5% ставка ПДФО і фіксований розмір ЄСВ, прив’язаний до мінімальної заробітної плати; при правильно обраному періоді розподілу дивідендів власники резидента Diia City матимуть легальний дохід офіційно звільнений від ПДФО/ВЗ).

Ключовий дизайн-принцип Diia City — добровільність резидентства і конкурентність правил: держава пропонує гру «за білим столом» на прозорих умовах, щоб перетягнути R&D і продуктове ядро в Україну (або щонайменше — не втратити їх через релокацію).

Ще одна важлива деталь — право й процедура. Правила Diia City досить детально кодифіковані, є роз’яснення контролюючих органів, сформувався масив правових позицій експертів, аби бізнес міг бачити правову визначеність.

Людський вимір. Для IT-спеціалістів Diia City — це «білий» контракт і соціальні гарантії без втрати гнучкості. Для компаній Diia City — це інструмент для довгого інвесторського горизонту: простіше отримати фінансування, коли закон дозволяє легально оптимізувати витрати на персонал і R&D, а судові ризики — керовані.

Частина 2. Що таке Defense City і чому це «режим воєнного часу»

Defense City — новий (і принципово інший) спецрежим для оборонно-промислового комплексу (ОПК). Його юридична архітектура базується на законах № 4577-IX і № 4578-ІХ. 

Якщо Diia City — це «правовий оазис» для креативної економіки, то Defense City — екосистема прискорення для виробництва і сервісів, критичних для фронту: від боєприпасів до БПЛА, від прицільних систем до ремонтно-логістичних послуг.

Суть реформи — дерегуляція + стимулювання: спрощені процедури, спеціальні правила для закупівель/тестувань/допуску на ринок, потенційні митні та податкові полегшення для трьох незмінних вимог оборонного виробництва: швидкості постачання, надійності виробів і безпеки процесів та інформації (з повною простежуваністю).

Комерційна логіка Defense City менш про «зручність для HR», більше — про цикл виробництва і виводу на фронт. Це режим воєнного часу, який закручений на практичний результат: щоб новий дрон/снаряд/комплектуюча частина швидше проходили випробування, отримували допуск і йшли в серію.

Нарешті, сек’юритизація. Усе, що стосується ОПК, схильне до вимог держтаємниці, експортного контролю, безпеки виробництв і персоналу. Defense City має вбудувати це в правила гри — інакше стимулювання втрачає сенс.

Частина 3. Два світи — дві логіки: як порівнювати «неспівставне»

Покласти на одну чашу терезів оборонку і IT — спокуса, але це як порівнювати броню і швидкість: кардинально різні характеристики, які у командній грі дають синергію.

Щоб уникнути некоректних висновків, порівняймо не індустрії, а режими — за їхньою конструкцією, цілями, ризиками та потенціалом.

Цільова функція

• Diia City: утримати й масштабувати високододану вартість у цифровій економіці; «обілити» індустрію, зменшити транзакційні витрати, зробити країну платформою для продуктового R&D.
• Defense City: прискорити оборонне виробництво, зняти «регуляторні пробки» і забезпечити ритмічне постачання на фронт з прицілом на післявоєнний експорт.

Нормативна ясність і передбачуваність

• Diia City уже має усталене правове поле, роз’яснення ДПС, методички аудиторів, стандартні договори гіг-контрактів.
• Defense City стартує: потрібен час, аби механізми устаткувалися (підзаконні акти, процедури, тестування на практиці). Війна не дає люфту, тож перша ітерація може містити «шорсткості» (ризики подвійного тлумачення, конфлікти норм).

Структура стимулів

• Diia City більше про людський капітал (гнучкі трудові моделі, HR-податки, легальні інструменти оплати) і IP-архітектуру (власність на код/продукт, упорядковані відносини з підрядниками).
• Defense City фокусується на виробничому циклі (закупівлі, допуски, випробування, логістика, стандартизація, імпорт компонентів), і стимулює капітальні інвестиції (обладнання, цехи, матеріали).

Комерційні ризики та комплаєнс

• Diia City знижує ризик трудових спорів і «перекваліфікації» відносин, надає прозорість для залучення венчурних інвестицій та виходу на M&A.
• Defense City — складний у частині експортного контролю, держтаємниці й контрактування з державою/партнерами НАТО: будь-яка послаблена процедура має бути компенсована посиленим контролем і цифровою простежуваністю (аудитним слідом).

Ефект масштабу для економіки

• Diia City захищає й стимулює те, що вже дає валютну виручку через експорт послуг; сприяє локалізації R&D і пільговій податковій базі у правовому полі.
• Defense City націлений на імпортозаміщення, локалізацію критичних виробництв і подальший експорт озброєнь/комплектуючих — це створює глибокі промислові опори, нові ланцюжки доданої вартості і стратегічну автономію.

Частина 4. Де у кожного «точка максимальної віддачі»

Для держави

• Diia City = довгі податки з високододаної праці + інновації (цифрові продукти, GovTech, кібербезпека), що опосередковано підсилюють і оборону (від зв’язку до аналізу даних).
• Defense City = коротка ланка між R&D і фронтом + фізична спроможність виробляти номенклатуру, що критично знижує залежність від імпорту та підвищує стійкість до затримок/санкцій/логістики.

Для бізнесу

• Diia City найкраще відпрацьовує там, де головна змінна — люди: продуктова розробка, сервісні моделі з високою маржинальністю, швидкий go-to-market і міжнародні продажі.
• Defense City оптимальний там, де головна змінна — «залізо» й процеси: CAPEX, стандартизація, сертифікація, масштабована логістика.

Для інвесторів

• Diia City підвищує передбачуваність правового режиму, працює з талантами і IP, що є ключем до венчурних і приватних угод.
• Defense City відкриває індустріальну історію з високим державним попитом і потенційним експортом, але й з підвищеними вимогами комплаєнсу.

Частина 5. Ризики і «зашпори»

Системні ризики Diia City

1. Ризик «відкату» практик — якщо подальші зміни законодавства або практики контролю знівелюють передбачуваність (ділова спільнота дуже чутлива до правил, що змінюються на ходу). 
2. Судова практика — ключове, аби суди стало трактували гіг-контракти і не руйнували конструкцію на рівні кейс-лоу. 
3. Міграція кадрів — за умов війни і релокацій стабільність режиму залежить від  рішення, чи резиденти залишатимуть «ядро» в Україні. 

«Червоні лампи» Defense City

1. Корупційні «ворота» — прискорення процедур без належної прозорості породжує спокусу зловживань; потрібно вмонтовувати цифрову простежуваність і пост-аудит. 
2. Експортний контроль/санкційні ризики — виробники мусять жити у режимі compliance-by-design (end-use, re-export, dual-use): вбудовувати відповідність вимогам експортного контролю прямо в процеси компанії з перших днів (класифікація продукції, ліцензування, облік/аудитний слід, контроль кінцевого використання тощо).
3. Стандартизація і взаємосумісність — без чіткої доктрини стандартів (натівських/національних) потенціал експортної виручки й інтеграції в ланцюги партнерів обмежений.
4. Ризик «papercity» — якщо стимулів замало або вони є складними у застосуванні, Defense City ризикує залишитися лише на папері. 

Частина 6. Чи можна обрати щось одне і зосереджуватись на ньому?

Коротка відповідь — ні.

Diia City і Defense City — це дві ноги однієї стратегії. Перша — підтягує до країни капітал і мізки; друга — перетворює це на залізо, порох і складну оптику, що роблять нас суб’єктом на полі бою й на ринку безпеки.

Символічно: Diia City виробляє код і алгоритми, які живлять безпілотники, системи управління боєм, зв’язок, обробку розвідданих. Defense City дає цим алгоритмам «тіло» — корпус, двигун, бойову частину, заводську дисципліну і логістику.

Відривати одне від іншого — стратегічна помилка.

Частина 7. Три сценарії на 18–36 місяців

Сценарій А: «Синергія режимів»

• Diia City стабілізує правила; розвивається гіг-право; зростає частка продуктових R&D.
• Defense City розкручує серійність у 3–5 нішах (БПЛА, боєприпаси, оптика, ремонт/модернізація), запускаються експортні контракти з союзниками.

На перетині — технології подвійного призначення (dual-use): софт/сенсори/ШІ-модулі, які командно «грають» у виробничому циклі.

Сценарій B: «Розузгодження»

• Diia City стикається з «пунктирним» правозастосуванням; бізнес знову іде у сіру оптимізацію.
• Defense City — буксує через неузгоджені підзаконні акти; закупівлі й сертифікації затримуються.

Результат — втрата темпу в обох секторах; відтік інвестицій/талантів; залежність від імпорту.

Сценарій C: «Фокус на оборонку з підтримкою ІТ»

• Держава форсує Defense City як ядро промислової політики; Diia City утримують «на зеленому світлі», але без додаткових надбудов.

Це підсилює короткострокову оборонну спроможність, проте ризикує недофінансувати «довгу» інноваційну навігацію.

Частина 8. Як вимірювати «хто важливіший» - зброярі чи айтішники

Запитайте краще, не «хто важливіший», а який внесок у конкретну мету:

1. Оборона і виживання: швидкість і масштаб постачання критичної номенклатури → Defense City — перший серед рівних. Defense City = Hard Power ROI. Кожна гривня пільги повертається через підвищення оборонної спроможності, експорту ОВТ і локалізації ланцюгів.
2. Валюта і податкові пільги: стабільна виручка від експорту послуг/продуктів → Diia City — головний донор. Експорт IT-послуг і продуктів стабілізує платіжний баланс і живить Р&D, який, до речі, потрібен і для дронів/ППО (крос-ефект).
3. Інноваційний мультиплікатор: R&D → інтеграція в оборонне виробництво → обидва режими разом.
4. Стійкість системи: правова передбачуваність, прозорі закупівлі, контроль → кожен режим на своїй ділянці.

Якщо Україна прагне стати «експортером безпеки» і водночас зберегти бренд «європейської Кремнієвої Січі», вибір між двома спецрежимами — це не про «або-або». Це про «як саме» держава інвестує у швидкість виробництва зброї та у масштабування програмних індустрій. Питання не в тому, хто важливіший — зброярі чи айтішники, — а в тому, як дві архітектури правил працюють разом і хто «переводить» пільги у ВВП, податки і нові ринки швидше.

Частина 9. Конкретні кроки політики, що об’єднують режими

1. Єдиний «міст» R&D → серійність: відкрити для резидентів Diia City швидкі треки пілотів/випробувань у Defense City (з гарантіями IP і справедливої комерціалізації) 
2. Стандарти й інтероперабельність: оперативно гармонізувати стандарти виробів/процесів із партнерами (NATO/STANAG), щоб у Defense City думати про експортну придатність від першого дня.
3. Прозорість закупівель у Defense City: цифровий слід контрактів, контроль вартості-якості, публічні KPI серійності (де можливо - без шкоди безпеці).
4. Стабільність Diia City: «нуль несподіванок» у змінах, узгодженість позицій ДПС, судова уніфікація трактувань гіг-контрактів.
5. Фінансова архітектура: інструменти експортного кредитування й страхування воєнних ризиків для оборонних контрактів; а для ІТ — R&D-гранти під подвійні технології.

Висновок. Defense City та Diia City - не батл, а тандем

Питання «хто важливіший — зброярі чи айтішники?» у воєнній Україні — хибна дихотомія. Defense City — це кисень фронту й індустріальної стійкості. Diia City — це кровообіг інновацій та «довгих» грошей. Одна система живить іншу.

Хто дає більше можливостей? Той, хто працює у своїй ніші й поєднаний з іншою. Diia City відкриває двері таланту і капіталу; Defense City виводить технології в метал, порох і перемогу. 

А наша спільна задача — усунути шви між режимами, зберігаючи прозорість і законність. Тоді країна отримає і силу, і швидкість.