Домашнє насильство: які дії закон вважає насильством
Тема домашнього насильства в Україні вже давно стала предметом публічної дискусії, державної політики та активної правозастосовної практики. Щороку тисячі людей, об’єктивна більшість із яких – жінки, звертаються до поліції, соціальних служб і судів зі скаргами на насильство у родині. Водночас значна кількість таких випадків так і залишається поза офіційною статистикою. Причина часто полягає не лише у страху чи залежності постраждалих, а й у тому, що вони просто не усвідомлюють: певна поведінка, яка стала звичною у стосунках, насправді є насильством.
Багато хто й досі пов’язує домашнє насильство виключно з фізичним побиттям. Тобто, якщо у постраждалих немає очевидних тілесних ушкоджень, поведінку партнера або родича нерідко сприймають як «складний характер», «сімейні конфлікти» чи «емоційність». Насправді ж сучасне законодавство значно ширше визначає поняття домашнього насильства і охоплює різні форми контролю, приниження, тиску та примусу.
Розуміння того, які саме дії закон кваліфікує як домашнє насильство, має принципове значення. Це дозволяє своєчасно розпізнати проблему, звернутися по допомогу та використати механізми правового захисту. Нерозуміння правових меж допустимої поведінки, навпаки, призводить до того, що насильство роками залишається непоміченим або виправдовується побутовими обставинами.
Оскільки подекуди сімейні відносини обтяжені таким явищем як домашнє насилля, неможливо пройти повз цю тему, досліджуючи правове регулювання сімейних відносин. Звісно, ми будемо розглядати питання механізмів захисту постраждалих, порядок отримання обмежувальних приписів, види та особливості відповідальності кривдників, однак почати необхідно з концептуального питання - які саме дії закон визнає домашнім насильством і чому це поняття значно ширше, ніж прийнято вважати.
Що говорить закон: поняття домашнього насильства
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який діє з 2018 року, визначає домашнє насильство як діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (або проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Важливо, що для визнання насильства не завжди має значення шлюб чи спільне проживання сторін. Домашнє насильство може виникати між подружжям, колишнім подружжям, нареченими, особами, які проживають або проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу, родичами, батьками і дітьми, братами та сестрами, а також іншими особами, пов’язаними спільним побутом або сімейними відносинами.
Таким чином, закон виходить з того, що небезпека насильства полягає не лише у самому факті агресивної поведінки, а й у специфічних відносинах між сторонами. У сімейному середовищі люди часто перебувають у емоційній, фінансовій або психологічній залежності одне від одного. Саме тому насильство в родині потребує особливих правових механізмів реагування.
Закон також підкреслює, що домашнім насильством можуть бути як активні дії, так і бездіяльність. Наприклад, свідоме позбавлення людини необхідних засобів для існування або ігнорування її базових потреб також може визнаватися формою насильства. Крім того, погроза вчинити діяння, яке може кваліфікуватись як домашнє насильство – це також домашнє насильство.
Основними формами домашнього насильства є фізичне, економічне, психологічне та сексуальне. Про них йтиметься далі.
Фізичне насильство: не лише побиття
Найбільш очевидною формою домашнього насильства є фізичне насильство. Саме воно найчастіше асоціюється з цим явищем у суспільній свідомості. Однак перелік дій, які можуть бути віднесені до фізичного насильства, є значно ширшим, ніж звичайно уявляють.
До фізичного насильства належать будь-які умисні дії, спрямовані на завдання фізичного болю або шкоди здоров’ю. Вони можуть включати ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Тобто поряд із застосуванням фізичної сили до жертви, фізичне насильство може проявлятися і в менш очевидних формах - обмеження свободи пересування, утримання в приміщенні силою, позбавлення їжі, води чи сну.
Важливо розуміти, що для кваліфікації поведінки як фізичного насильства не обов’язково, щоб постраждала особа отримала серйозні травми. Навіть одноразове застосування фізичної сили може мати правові наслідки, оскільки саме по собі створює небезпеку для здоров’я і гідності людини.
Економічне насильство: коли гроші стають інструментом контролю
Економічне насильство часто залишається поза увагою, хоча на практиці воно є досить поширеним. Його суть полягає у використанні матеріальних ресурсів як інструменту контролю над іншою людиною. Ця форма насильства включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Особливість економічного насильства полягає в тому, що воно часто поєднується з психологічним тиском і може тривати роками, залишаючись непоміченим для оточення. А тому найчастіше саме економічне насилля та його наслідки не дозволяють жертві розірвати стосунки із кривдником, у зв’язку із відсутністю власних грошей та житла, наявністю страху залишитись без роботи та засобів для забезпечення себе та/або дитини.
Психологічне насильство: найпоширеніша, але найменш помітна форма
Психологічне насильство є однією з найпоширеніших форм домашнього насильства, проте водночас найскладнішою для розпізнавання. Воно не залишає видимих слідів, але може мати не менш руйнівні наслідки для психічного стану людини.
До психологічного насильства закон відносить словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.
Типовими проявами такої поведінки можуть бути систематичні приниження, знецінення досягнень партнера, постійні звинувачення, погрози розправою чи позбавленням дітей, контроль телефонних дзвінків або листування, заборона спілкуватися з друзями та родичами. Окремою формою психологічного насильства може бути ізоляція людини від соціального оточення. Кривдник може поступово обмежувати контакти партнера із зовнішнім світом, створюючи ситуацію повної залежності.
Наслідки такого тиску можуть проявлятися у тривожних розладах, депресії, втраті самооцінки, нездатності захистити себе та відчутті постійної небезпеки за себе, дітей, інших родичів.
Сексуальне насильство у сім’ї
Сексуальне насильство охоплює будь-які дії сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини, незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності. Важливо підкреслити, що шлюб або інші близькі стосунки не можуть бути виправданням для примусу до насильницьких дій сексуального характеру.
До сексуального насильства можуть належати примушування до статевого акту, небажаних сексуальних практик, а також інші дії сексуального характеру, які здійснюються шляхом фізичного або психологічного тиску. Такі ситуації часто залишаються прихованими через страх, сором або суспільні стереотипи. Проте закон прямо визнає, що згода на сексуальні відносини має бути добровільною і може бути відкликана у будь-який момент.
Сімейний конфлікт чи домашнє насильство?
У будь-яких близьких стосунках можуть виникати конфлікти. Розбіжності у поглядах, емоційні суперечки або взаємні претензії партнерів чи родичів самі по собі не означають наявності домашнього насильства.
В той час, як сімейний конфлікт — це тимчасове непорозуміння між рівними сторонами (партнерами, батьками і дітьми), коли обидві сторони можуть висловитися, захищати свої інтереси і можливий компроміс або його вирішення, домашнє насильство — це систематичні дії, спрямовані на підпорядкування однієї людини іншій через страх, тиск або примус. При цьому закон не виключає можливості притягнення до відповідальності навіть за одиничний акт насильницької поведінки, якщо він становить загрозу для життя, здоров’я або гідності людини.
Правильне розуміння поняття домашнього насильства є першим кроком до окреслення межі допустимої поведінки у близьких стосунках та до формування безпечного середовища, у якому гідність людини стає безумовною цінністю.
