Художній твір про реальну особу: де закінчується мистецтво та починається порушення прав?

Ви — автор, який знає, що історії з життя реальних осіб — найкраща книга, фільм чи серіал (художній твір). Однак, як тільки ця історія стає сюжетом твору, ви потрапляєте у коло юридичних ризиків: можливі порушення права на приватність, порушення честі та гідності, наклеп та/або незаконне використання імені особи. 

У цій статті розглянемо, як використовувати ім’я людини в художньому творі та що може бути, якщо ви описуєте історію з життя особи, не вказуючи хто це. 

Як створити твір зі справжнім ім’ям персонажа

Насамперед, варто пояснити, що в розумінні закону ім’я фізичної особи складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

У свою чергу, при створенні твору із зазначенням імені особи потрібно керуватися положеннями Цивільного кодексу України, який встановлює, що використання імені фізичної особи в літературних та інших творах, крім творів документального характеру, як персонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою, а після її смерті — за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, — батьків, братів та сестер.

З цього положення можемо зробити висновок: щоб використовувати ім’я людини в художньому творі (крім документального), потрібна згода такої особи. Використали ім’я, не отримавши згоди — очікуйте позов та довгу судову тяганину. 

Підтвердженням цього є висновок Касаційного цивільного суду Верховного Суду, зазначений у Постанові Верховного суду від 27 листопада 2025 року у справі №752/7647/20: використання імені фізичної особи без її дозволу в серіалі, який не є документальним, — неправомірне. Такий висновок суд зробив у справі щодо використання імені позивачки та її чоловіка, який помер, як персонажів серіалу, в якому висвітлено події, пов’язані з аварією на ЧАЕС.

Суд зазначив, що використання імені фізичної особи в творі, який висвітлює не лише об’єктивні події, а й містить домисел авторів, може свідчити про порушення особистого немайнового права особи на використання власного імені. При цьому, характер поширеної інформації про особу не є важливим, оскільки підставою для захисту порушеного права буде саме факт використання імені. 

Навіть, якщо твір і базується на реальних подіях, однак показана в ньому історія не повністю відповідає дійсності, а частково є художнім домислом авторів, у особи виникає право на захист свого імені, оскільки твір не є документальним відображенням життєвих та історичних подій.

Таким чином, використання імені будь-якої особи у творах (крім документальних) без її дозволу є неправомірним. 

Реальна історія без імен: чи змінить це ситуацію

На перший погляд здається, що це дійсно вирішить питання щодо можливих претензій та позовів. Проте, не все так однозначно, оскільки суди вказують про можливість ідентифікувати особу за її описом, що в свою чергу може тягнути порушення права на приватність, честі й гідності особи. 

Так, у США у 2005 році сім’я психіатра Родольфа Теркота подала до суду на автора книги «Running Scissors», вказуючи, що описана у його книзі сім’я, яку називають там Фінчами, насправді описує сім’ю Теркотів. У позові стверджується, що сім’ю з книги легко ідентифікувати як Теркотів, але події в книзі, за словами позивачів, були вигаданими. Позов включав вимоги щодо вторгнення в приватне життя, наклеп та завдану моральну шкоду через події, які були викладені у книзі. Справа закінчилася мировою угодою, умови якої залишилися конфіденційними. 

Ще одним прикладом є судова справа, яка станом на сьогодні ще триває. Полягає вона у тому, що жінка на ім’я Саада Арбан, стверджує, що у книзі «Houris» письменника Камеля Дауда, використані деталі з її реального життя, які він використав без згоди, за якими можна зрозуміти, що саме вона описана у книзі, чим було порушено її права, в тому числі право на приватність. Цікавим у цій ситуації є те, що психіатром цієї жінки була дружина письменника, яка знала усі подробиці її життя. Хоча сам автор стверджує, що для таких тверджень немає підстав, тому що твір не є історією однієї конкретної особи, а охоплює історії багатьох людей та події періоду так званого «чорного десятиліття» в Алжирі. 

Правові підходи українських судів до захисту приватного життя

Практика українських судів вказує, що право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи), на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.

Верховний Суд у Постанові від 23 липня 2024 року у справі №361/3910/19 наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають переважаючого характеру один над одним, оскільки мають однакову цінність.

Крім того, серед справ щодо порушення права на приватність, честі та гідності особи, тощо, українські суди виділяють, ще одне важливе право — право фізичної особи на особисте життя.

Законодавством України встановлено, що фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. При цьому обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за її згодою (стаття 301 Цивільного кодексу України). 

У своєму Рішенні №2-рп/2012 від 20 січня 2012 року Конституційний Суд України зазначив, що особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування.

У цьому ж рішенні, Конституційний Суд України, пояснює, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) — це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме:

• національність, освіта, сімейний та матеріальний стан;
• релігійні переконання, стан здоров’я;
• адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо;
• дані про особисті майнові та немайнові відносини з іншими особами, зокрема членами сім’ї;
• відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов’язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Така інформація про фізичну особу та членів її сім’ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Висновок

Повертаємось до створення художнього твору і робимо висновок, що приховавши ім’я реальної особи, але висвітливши обставини її життя, особу все ж можна ідентифікувати, що може спричинити порушення особистих немайнових прав особи та в подальшому стати причиною для звернення до суду. 

За кордоном, щоб уникнути таких проблем, видавництва, кіностудії, продюсери укладають з особами договори, якими регулюють використання права на історію життя (life rights). Тобто, особи за плату надають дозвіл використовувати свою реальну історію життя для написання книг, створення фільмів, сценаріїв до них тощо. 

В Україні концепція life rights тільки на початку свого становлення. Зазвичай, договори укладаються у випадку, якщо українські автори створюють твори разом з міжнародними партнерами, а згоди на використання імені чи історії з життя беруться лише під великі проєкти. Проте, зважаючи на умови сьогодення, можна сказати, що концепція life rights у майбутньому стане звичною для правовідносин у творчій сфері.

Радимо авторам дотримуватися законодавства в частині немайнових прав особи та не використовувати чужих історій без згоди