Іноземні інструменти спадкового планування: як українському бізнесу зберегти капітал між поколіннями

Ще десять років тому спадкове планування в Україні зводилося до простого запитання: «Чи є заповіт?» Сьогодні така логіка більше не працює. Війна, масова міграція, релокація бізнесу, іноземні рахунки та нові податкові правила перетворили спадщину з нотаріальної процедури на складний багаторівневий юридичний і податковий процес, який часто охоплює кілька юрисдикцій одночасно.

Саме в цьому контексті іноземні інструменти спадкового планування перестають бути «екзотикою для надбагатих» і стають практичним інструментом управління ризиками для українських власників капіталу.

Чому класичний заповіт більше не вирішує всіх проблем

Заповіт — це інструмент, який працює після смерті та в межах конкретної національної правової системи. Він запускає спадкову справу, відкриття якої супроводжується:

• визначенням застосовного права;
• встановленням кола спадкоємців;
• обов’язковою часткою;
• податковими наслідками;
• судовими ризиками.

Іноземні інструменти спадкового планування працюють інакше. Вони:

• створюються за життя власника активів;
• не потребують відкриття спадкової справи;
• дозволяють зберігати контроль над активами після смерті;
• трансформують класичну модель спадкового оподаткування.

Фактично мова йде не про спадкування як подію, а про архітектуру володіння та управління капіталом на довгу дистанцію.

Основні види іноземних інструментів

У міжнародній практиці спадкове планування базується на трьох ключових конструкціях:

1. Трасти — договірні моделі довірчої власності.
2. Сімейні фундації (фонди) — юридичні особи без власників.
3. Сімейні інвестиційні компанії та холдинги — корпоративні структури володіння.

Кожен із цих інструментів має різну правову природу, податкову логіку та сферу застосування.

Траст: історія, логіка та сучасне застосування

Інститут трасту виник у середньовічній Англії. Під час хрестових походів лицарі передавали майно довіреним особам для утримання родин на випадок своєї загибелі. Пізніше траст став інструментом обходу суворих норм загального права, зокрема принципу «husband and wife are one in law and the one is husband», який фактично позбавляв жінок майнової автономії після шлюбу.

Таким чином первісна функція трасту — захист сім’ї та майна, а не податкове планування. Податковий аспект з’явився значно пізніше.

Сучасний траст базується на чотирьох ключових елементах:

• Засновник (Settlor) — засновник, який передає активи;
• Довірчий власник (Trustee) — довірчий власник, який управляє активами;
• Бенефіціар (Beneficiary) — особа, яка отримує економічні вигоди;
• Протектор (Protector) — особа, що здійснює контроль за trustee.

Ключова особливість — розщеплення юридичної власності та економічної вигоди.

Довірчий власник володіє активом формально як юридичний власник і здійснює управління, але не отримує економічної вигоди від такого майна та зобов’язаний діяти виключно в інтересах бенефіціарів відповідно до трастової угоди. Уся економічна вигода від активів трасту — доходи, приріст капіталу та інші фінансові результати — належить бенефіціарам у порядку та на умовах, визначених трастовими документами.

З погляду спадкового та податкового планування траст дозволяє:

• вивести активи зі складу особистої спадщини засновника, внаслідок чого щодо таких активів не відкривається спадкова справа;
• уникнути дроблення бізнесу та інвестицій між кількома спадкоємцями;
• нейтралізувати національні спадкові обмеження, зокрема правила обов’язкової спадкової частки;
• забезпечити поетапну та контрольовану передачу економічних вигод спадкоємцям (за віком, подіями, досягненнями, рівнем освіти тощо);
• захистити активи від кредиторів спадкоємців, а також від ризиків, пов’язаних із їхнім розірванням шлюбу або особистим банкрутством;
• забезпечити безперервність управління бізнесом і фінансовими активами у разі смерті засновника без блокування рахунків, зупинки операційної діяльності та тривалих спадкових процедур.

Важливо враховувати, що довірчим власником у трасті може виступати як фізична особа, так і юридична особа — зокрема спеціалізована трастова компанія, банк або ліцензований fiduciary-провайдер. Саме корпоративні trustee сьогодні є найбільш поширеною моделлю у міжнародному спадковому та податковому плануванні завдяки безперервності управління, вищим стандартам відповідальності та кращій прийнятності для банків і податкових органів.

Разом із тим використання фізичної особи як trustee пов’язане з низкою суттєвих ризиків, які мають принципове значення для спадкового та податкового планування. Смерть, втрата дієздатності або банкрутство фізичної особи-trustee може призвести до юридичної паузи в управлінні трастом, необхідності судового втручання або заміни trustee відповідно до права юрисдикції трасту. Додаткові ризики виникають у разі особистих боргів trustee, які можуть створювати процесуальні ускладнення або тимчасове блокування активів, а також у випадку конфлікту інтересів чи зловживань, що складніше контролювати без професійних fiduciary-стандартів. Окремо слід враховувати і комплаєнс-фактор: банки та податкові органи значно обережніше ставляться до трастів із фізичними trustee, що може ускладнювати відкриття та обслуговування рахунків, проведення інвестиційних операцій і підтвердження податкової нейтральності структури.

Інститут трасту є класичним для правових систем загального права (common law) і традиційно застосовується у таких юрисдикціях, як Велика Британія, США, Канада, Австралія та низка офшорних і напівофшорних фінансових центрів. Континентальні правові системи, зокрема країни ЄС та Україна, не відтворюють траст у первісному вигляді, однак запозичують його логіку через спеціальні конструкції довірчої власності, фонди та договори управління майном.

У міжнародній практиці трасти давно перестали бути абстрактною юридичною конструкцією. Вони є робочим інструментом збереження контролю над капіталом у сім’ях, де активи вимірюються мільярдами, а кількість спадкоємців — десятками. Показовими є кілька добре задокументованих прикладів.

Родина Мердоків: траст як інструмент контролю, а не просто передачі майна

Одним із найвідоміших прикладів є Murdoch Family Trust, через який було зосереджено контроль над голосуючими акціями медіаактивів Руперта Мердока, зокрема News Corp і Fox. Саме умови цього трасту визначали, хто з членів родини фактично контролює бізнес незалежно від формального розподілу економічної вигоди.

Публічні корпоративні конфлікти в родині Мердоків наочно продемонстрували ключову особливість трастів: вони можуть бути використані не лише для передачі активів, а передусім для довгострокового управління корпоративним контролем між поколіннями. При цьому юридична конструкція трасту дозволяє відокремити економічну вигоду від права прийняття стратегічних рішень.

Родина Волтонів (Walmart): трасти як елемент податково-спадкової архітектури

Родина Волтонів, засновників Walmart, протягом десятиліть використовувала різні трастові конструкції в межах американського estate planning, зокрема grantor retained annuity trusts (GRAT). Ці інструменти дозволяли передавати значні обсяги капіталу наступним поколінням ще за життя засновників із мінімізацією податкового навантаження в межах чинного законодавства США.

Цей приклад показує іншу сторону трастів: вони є не лише механізмом «після смерті», а й інструментом планової міжпоколінної передачі активів за життя, інтегрованим у податкову систему конкретної країни. Для бізнес-родин це означає можливість керувати податковими наслідками, а не стикатися з ними постфактум.

Родина Пріцкерів: трасти як відповідь на складну сімейну структуру

Фінансова історія родини Пріцкерів (Hyatt Group та інші активи) широко висвітлювалась у діловій пресі саме через масштабну систему сімейних трастів, яка використовувалась для структурування володіння капіталом між численними членами родини. Йшлося не про один траст, а про цілу мережу трастових утворень, створених для управління різними класами активів і бенефіціарів.

Цей кейс ілюструє ще одну важливу функцію трастів — організацію складної спадкової та майнової реальності, коли пряме володіння активами окремими фізичними особами створює надмірні ризики конфліктів, судових спорів і втрати керованості капіталом.

У всіх трьох прикладах трасти використовуються не як формальний інструмент спадкування, а як елемент системи управління сімейним капіталом. Вони дозволяють:

• відокремити економічну вигоду від контролю;
• зберегти цілісність бізнесу;
• адаптувати спадкову модель до складної родинної структури;
• мінімізувати податкові та корпоративні ризики.

Саме тому в міжнародній практиці трасти розглядаються не як «альтернатива заповіту», а як фундамент довгострокового спадкового та податкового планування.

Податкові режими трастів і КІК-ризики для українців

У міжнародній податковій практиці умовно виокремлюють три базові моделі оподаткування доходів трастів, залежно від того, на якому рівні виникає податкове зобов’язання:

1. Прозорі (look-through, tax transparent) трасти — доходи трасту не оподатковуються на його рівні, а вважаються такими, що безпосередньо отримані бенефіціарами, і оподатковуються за правилами їхнього податкового резидентства.
2. Непрозорі (opaque, non-transparent) трасти — траст визнається самостійним платником податку, і податкові зобов’язання виникають на рівні самого трасту за правилами відповідної юрисдикції.
3. Гібридні моделі — частина доходів може оподатковуватися на рівні трасту, а частина — на рівні бенефіціарів, залежно від характеру доходу, моменту його розподілу та конкретних умов трастової угоди.

Податкова нейтральність або ефективність трасту ніколи не є універсальною і завжди визначається сукупністю факторів, зокрема:

• юрисдикцією трасту;
• типом трасту (відкличний або безвідкличний; дискреційний або з фіксовано визначеними бенефіціарами та частками)
• податковим резидентством бенефіціарів;
• фактом і моментом розподілу доходів.

Для українських податкових резидентів ключовим є питання визнання трасту контрольованою іноземною компанією (КІК). За наявності контролю виникають обов’язки звітування та оподаткування прибутку за правилами ПКУ.

Законодавство передбачає п’ять умов, за яких засновник не визнається контролером, однак на практиці дотримання цих критеріїв потребує дуже обережного структурування.

Детально про це в матеріалі КІК правила і трасти.

Сімейні фундації: корпоративна альтернатива трасту

На відміну від трасту, який є договірною конструкцією загального права, сімейна фундація (private foundation) є самостійною юридичною особою, що створюється відповідно до законодавства конкретної юрисдикції та не має власників, учасників або акціонерів.

Фундація діє на підставі:

• установчого акту (foundation deed);
• статуту;
• внутрішніх регламентів (by-laws, regulations), у яких фіксується воля засновника щодо цілей, порядку управління активами та кола бенефіціарів.

Ключовою особливістю фундації є те, що після передачі активів засновник втрачає право власності на них, а самі активи перестають входити до складу його особистого майна та, відповідно, не включаються до спадкової маси. Управління фундацією здійснюється колегіальним органом (рада фундації), який зобов’язаний діяти відповідно до цілей фундації та установчих документів.

Таким чином фундація поєднує корпоративну форму з логікою спадкового та майнового планування, створюючи альтернативу трасту для юрисдикцій континентального права.

З погляду довгострокового структурування капіталу сімейна фундація дозволяє:

• вивести активи зі складу особистої власності засновника та виключити їх зі спадкової маси;
• уникнути застосування національних правил спадкування, включно з обов’язковою спадковою часткою;
• забезпечити централізоване та безперервне управління бізнесом, інвестиціями та нерухомістю незалежно від зміни поколінь;
• розмежувати контроль над активами та право на отримання економічної вигоди;
• мінімізувати ризики сімейних конфліктів, судових спорів та дроблення активів між спадкоємцями;
• забезпечити захист активів від особистих кредиторів бенефіціарів, їхніх розлучень або банкрутств.

На відміну від трасту, фундація часто сприймається банками, інвесторами та податковими органами як більш «зрозуміла» корпоративна структура, що полегшує комплаєнс і міжнародну взаємодію.

Типова структура управління сімейною фундацією включає:

• раду фундації (foundation council / board), яка здійснює управління активами;
• бенефіціарів, які мають право на отримання економічних вигод відповідно до умов фундації;
• контролюючі або наглядові органи (protector, supervisory board, auditor — залежно від юрисдикції).

Засновник, як правило, не повинен зберігати фактичний контроль над фундацією після її створення, оскільки це може призвести до податкової перекваліфікації структури або визнання активів такими, що залишаються під його контролем.

Ліхтенштейн вважається еталонною юрисдикцією для приватних фундацій. Реформа законодавства 2008 року суттєво посилила їхню привабливість у спадковому та податковому плануванні.

Ключові характеристики ліхтенштейнських фундацій:

• високий рівень asset protection, включно з обмеженням доступу іноземних кредиторів;
• невизнання іноземних спадкових претензій, що суперечать установчим документам фундації;
• відсутність публічного реєстру бенефіціарів (за умови дотримання AML-вимог);
• корпоративний податок 12,5% із мінімальним щорічним платежем незалежно від розміру активів;
• гнучкість у визначенні бенефіціарів і порядку розподілу вигод.

Через ліхтенштейнські фундації традиційно структурували активи такі відомі родини, як князівський дім Ліхтенштейну, власники Hilti Group, а також родина Thyssen-Bornemisza, що використовувала фундаційні структури для управління промисловими та культурними активами.

Податкові режими фундацій і КІК-ризики для українських резидентів

Для українських податкових резидентів використання фундацій також потребує особливої обережності з огляду на чинні КІК правила.

В цілому сімейна фундація є інструментом довгострокового стратегічного планування, який потребує комплексного аналізу податкових, корпоративних і спадкових наслідків у всіх задіяних юрисдикціях, а не універсальним рішенням «для всіх».

Вони, як і трасти, не замінюють заповіт у буквальному сенсі. Вони замінюють сам підхід до спадкового планування, переносячи фокус із формальної передачі майна на архітектуру контролю, управління та захисту капіталу між поколіннями.

Сімейні холдинги: контроль і гнучкість

Сімейний холдинг — це корпоративна структура (компанія), що володіє іншими активами: частками або акціями операційних бізнесів, інвестиційними портфелями, нерухомістю, правами інтелектуальної власності та іншими майновими комплексами. У практиці підприємницьких родин і власників значного капіталу холдинг виконує роль єдиної точки контролю сімейних активів і дозволяє:

• централізувати управління групою активів і ключовими корпоративними рішеннями;
• передавати контроль між поколіннями через корпоративні права (частки або акції), а не шляхом прямого розподілу окремих активів;
• вибудувати систему корпоративного управління (governance) через статутні положення, класи акцій, акціонерні угоди, сімейні пакти та механізми спадкової наступності менеджменту (management succession);
• використовувати можливості міжнародної податкової архітектури (у межах застосовного законодавства, угод про уникнення подвійного оподаткування та правил КІК) для акумулювання, реінвестування та захисту капіталу.

На відміну від трастів і фундацій, у холдинговій моделі активи, як правило, не виводяться зі складу особистої спадщини власника. До спадкової маси входять корпоративні права у холдинговій компанії, а не окремі бізнеси чи активи. Водночас така структура істотно спрощує спадкування, оскільки спадкоємці отримують частки або акції в уже сформованій та керованій системі, а не фрагментований набір активів.

Приклад корпоративної спадкової моделі: Ferrero Group

Ferrero Group є класичним прикладом приватної сімейної групи, де контроль і спадкова наступність побудовані через корпоративну холдингову архітектуру. Група перебуває у власності родини Ferrero та управляється в межах чітко вибудуваної системи корпоративного управління. Центральну роль у структурі відіграє холдингова компанія Ferrero International S.A. (Люксембург), яка координує діяльність міжнародної групи та консолідує управлінські функції.

Цей приклад демонструє, що сімейний холдинг може бути ефективним інструментом збереження цілісності бізнесу, передачі контролю між поколіннями та мінімізації операційних і спадкових ризиків без необхідності дроблення активів або втручання у повсякденне управління компанією в момент спадкування.

Таким чином, у ХХІ столітті спадкове планування — це не заповіт і не один документ. Це комплексна архітектура власності, податків і контролю ризиків у кількох юрисдикціях одночасно.

Трасти, фундації та сімейні холдинги — це не альтернативи одне одному, а елементи системи. І ключове завдання власника капіталу — не обрати «модний інструмент», а побудувати працюючу структуру, яка переживе не лише його самого, а й зміну законів, податків та поколінь.