Оскарження дій нотаріуса у спадкових справах

Процедура спадкування в українському правопорядку побудована таким чином, що нотаріус є центральною фігурою у процесі реалізації спадкових прав. В сільських населених пунктах, де нотаріус відсутній, його функції виконує уповноважена посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування. Саме через дії нотаріуса спадкоємець переходить від формального статусу потенційного правонаступника до реального набуття прав на спадкове майно. У більшості випадків спадкові правовідносини не потребують втручання судових органів.

Однак на етапі спадкування можуть виникати спори не тільки між спадкоємцями, а й між спадкоємцями та нотаріусом, який веде спадкову справу. Формальний підхід до оцінки документів, неоднакове тлумачення нотаріусами норм спадкового законодавства, небажання брати на себе відповідальність у складних ситуаціях або, навпаки, вихід за межі наданих повноважень призводять до порушення прав спадкоємців. У результаті нотаріальна процедура, яка за своєю природою має бути швидкою та безспірною, фактично блокує реалізацію спадкових прав. У таких умовах оскарження дій або бездіяльності нотаріуса стає одним із ключових механізмів захисту прав спадкоємців.

Правовий статус нотаріуса у спадкових справах

Нотаріус у спадкових правовідносинах виступає як спеціальний суб’єкт, наділений публічними повноваженнями. Його діяльність має не приватний, а публічно-правовий характер, оскільки спрямована на забезпечення стабільності цивільного обороту та правової визначеності. Водночас нотаріус не є органом правосуддя та не уповноважений вирішувати спори про право.

У спадкових справах нотаріус діє в межах принципу формальної визначеності. Він перевіряє наявність і належність документів, дотримання строків, відповідність поданих заяв вимогам законодавства, але не здійснює оцінку доказів у їхній сукупності та не встановлює спірні юридичні факти. У разі виникнення сумнівів або конфлікту між заінтересованими особами нотаріус зобовʼязаний утриматися від вчинення нотаріальної дії та спрямувати заінтересованих осіб до суду.

Саме формальна визначеність повноважень нотаріуса є ключовою для розуміння підстав і меж оскарження його дій. Перевищення нотаріусом наданих йому законом прав або, навпаки, безпідставна відмова у вчиненні дії, якої від нього вимагає закон, створюють правову основу для захисту порушених прав спадкоємців та оскарження таких неправомірних дій нотаріуса.

Які дії та рішення нотаріуса можуть бути оскаржені

Оскарженню підлягають як дії нотаріуса, так і його бездіяльність, оскільки нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальних дій. Звісно, ключовим тут є саме відмова у вчиненні нотаріальної дії без визначених законом підстав. Найбільш типовими є відмови у вчиненні нотаріальних дій, повʼязаних із відкриттям спадкової справи, прийняттям заяв про прийняття спадщини або видачею свідоцтва про право на спадщину у випадках, коли нотаріус не має підстав відмовити у вчиненні таких дій. 

До прикладу, відмова нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину у разі наявності судового спору між особами, які подали заяву про прийняття спадщини, є правомірною, оскільки нотаріальна діяльність в якості свого предмета має безспірні справи щодо реалізації цивільних прав, а судове рішення за результатами спору може вплинути на розмір та/або склад спадкового майна.

Також підставою для оскарження дій нотаріуса можуть бути неправильне застосування норм спадкового законодавства або ігнорування належних доказів. До прикладу, оскарженню підлягатимуть неправильне визначення нотаріусом кола спадкоємців у випадку спадкування за законом, ігнорування заповіту у разі його існування, неправильний розрахунок обовʼязкової частки у спадщині, помилкове визначення складу спадкового майна, особливо у разі наявності у спадковій масі майна, що належало спадкодавцю за правом спільної сумісної власності.

Неприпустимими є ситуації, коли нотаріус самостійно вирішує питання, що мають характер спору про право, зокрема щодо належності майна до спадкової маси, визнання недійсності заповіту або усунення спадкоємців від спадкування. Такі дії виходять за межі нотаріальної функції та мають розглядатись судом. Так тільки суд може встановлювати факти, що мають юридичне значення (наявність родинних звʼязків, встановлення факту смерті, оголошення померлим), вирішувати питання про недійсність заповіту, оцінювати докази спадкоємців з позиції їхньої достовірності, а не формальної належності.

Окрему категорію становлять випадки затягування нотаріального провадження без належного правового обґрунтування, що фактично позбавляє спадкоємця можливості своєчасно реалізувати свої права.

Порядок оскарження дій нотаріуса

Вчинення нотаріусом нотаріальної дії або відмова у її вчиненні оскаржується виключно в судовому порядку. Право звернення до суду з позовом має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії. Позов розглядається в порядку цивільного судочинства, оскільки система нотаріату не входить до системи органів виконавчої влади, а діяльність нотаріуса хоч і має публічно-правовий характер, як така, що здійснюється від імені держави, проте не має управлінських функцій.

Суд, розглядаючи такі спори, не підміняє собою нотаріуса та не здійснює нотаріальних функцій. Його завдання полягає у встановленні, чи мав нотаріус правові підстави для вчинення або невчинення відповідної дії, а також чи не було допущено порушень процедури, які призвели до обмеження або позбавлення особи можливості реалізувати свої спадкові права. Тому оскарження дій нотаріуса є ефективним лише у тих випадках, коли порушення полягає саме у неправомірних діях або бездіяльності нотаріуса, а не у наявності спадкового спору між заінтересованими особами.

У звʼязку з цим важливим є правильне формулювання позовних вимог. Оскарження нотаріальної дії не може бути використане як спосіб вирішення спадкового спору по суті, якщо такий спір виходить за межі формальної перевірки дій нотаріуса. У подібних випадках суд відмовляє у задоволенні позову як у неналежному способі захисту. 

Позивач повинен довести не лише незаконність дій нотаріуса, а й те, що ці дії безпосередньо вплинули на можливість реалізації його спадкових прав. Відсутність причинно-наслідкового звʼязку є поширеною підставою для відмови у задоволенні позову.

Судова практика виходить із того, що нотаріус не має повноважень вирішувати спадкові конфлікти. У разі наявності спору він повинен утриматися від вчинення дій та розʼяснити сторонам право на звернення до суду. Разом із тим суди критично оцінюють формальні відмови нотаріусів, які не ґрунтуються на прямих нормах закону або фактично блокують доступ особи до реалізації спадкових прав.

Однак оскарження дій нотаріуса не є універсальним засобом захисту. У деяких випадках більш ефективним є безпосереднє звернення до суду із позовом, до прикладу, про визнання права власності на майно в порядку спадкування, а не спроба вплинути на ситуацію через нотаріальну процедуру. Хоча цей спосіб захисту спадкових прав іноді використовують як інструмент маніпуляцій. Неправильне визначення характеру спору призводить до затягування процесу та додаткових витрат для спадкоємців.

Що ж робити?

Однією з найпоширеніших помилок спадкоємців є спроба «вирішити питання усно». Якщо нотаріус відмовляється вчиняти нотаріальну дію або фактично затягує процес, необхідно наполягати на наданні письмової відмови або офіційного розʼяснення причин невчинення дії. За відсутності письмової позиції довести факт незаконної бездіяльності нотаріуса в суді значно складніше.

Перед зверненням до суду потрібно визначити у чому саме полягає проблема — у незаконних діях нотаріуса чи у спорі з іншими спадкоємцями. Від цього принципово залежить спосіб захисту прав – шляхом оскарження дій/бездіяльності нотаріуса або шляхом подання позову до інших спадкоємців.