Palantir: хто контролює дані — той контролює війну

Palantir часто згадують поряд зі словом «оборона». Але насправді це не оборонна компанія в класичному сенсі. Це компанія, яка працює з тим, без чого сьогоднішня техніка стає звичайним шматком заліза — з даними та рішеннями на їхній основі.

Palantir Technologies — одна з найвпливовіших оборонних технологічних компаній у світі, що розробляє системи роботи з даними та штучним інтелектом, які допомагають сучасним арміям і розвідувальним службам діяти в надзвичайно складних середовищах. Її платформи є ключовими для того, як збройні сили США, союзники по НАТО та партнери на кшталт України використовують дані для планування, визначення цілей і забезпечення оперативної обізнаності, що робить Palantir одним із ключових гравців оборонних технологій XXI століття.

Не «AI-стартап», а інфраструктура

Palantir — це не про красиві презентації з нейромережами. Це — про брудну, складну інфраструктуру:

• десятки джерел даних
• різні формати
• різні рівні доступу
• постійна невизначеність.

Їхній ключовий продукт — не алгоритм, а здатність звести все в одну картину, яку може зрозуміти командир, аналітик або штаб.

Саме тому Palantir так люблять військові і так не люблять ті, хто звик до чистих demo-версій.

Це не дрібна автоматизація і не окремий софт. Це — інфраструктура, що визначає, які дані вважаються релевантними, як вони поєднуються між собою і в якій формі потрапляють до того, хто приймає рішення.

США і Британія

Palantir — системний партнер американського оборонного апарату. Його софт роками використовують армія США, розвідка, різні структури Міноборони.

Британія пішла схожим шляхом, інтегруючи Palantir в оборонні та безпекові процеси, викликаючи регулярні дискусії в парламенті й медіа — саме через питання контролю, залежності і прозорості.

Palantir це повноцінна частина західної військово-політичної інфраструктури:

• політичний актив
• інструмент впливу
• елемент західного оборонного блоку.

Він працює там, де держава хоче швидше приймати рішення, краще бачити та менше помилятись. Але кожне таке рішення означає передачу частини суверенітету — не територіального, а когнітивного.

Про що зазвичай говорять пошепки

Попри технологічну силу Palantir залишається однією з найбільш суперечливих компаній у сфері оборонних технологій. І причина тут не в «злі приватності» як такому, а значно глибше — у концентрації контролю над рішеннями.

Залежність від вендора

Palantir — це закрита, складна і важка платформа. Коли вона стає ядром оборонної або розвідувальної інфраструктури, вийти з неї швидко практично неможливо.

Це означає довгострокову технологічну залежність, обмежену можливість заміни або міграції та поступову втрату внутрішньої експертизи у замовника. Для держави це не критична помилка, але стратегічний компроміс.

Непрозорість алгоритмів і логіки

Palantir продає «інструменти для прийняття рішень», але не завжди зрозуміло:

• як саме формуються пріоритети?
• які припущення закладені в аналітику?
• де закінчується людське рішення і починається системна підказка?

У військовому контексті це створює ризик зміщення відповідальності: коли рішення формально приймає людина, але вона мислить у рамках, заданих системою.

Політична і етична напруга

Palantir давно критикують за співпрацю із:

• силовими структурами
• міграційними та прикордонними службами
• спецслужбами з широкими повноваженнями.

Компанія принципово обирає сторону держави і безпеки, а не публічного консенсусу. Це її свідомий вибір, але він робить Palantir політичним гравцем, а не нейтральним постачальником технологій.

Україна: користувач, а не власник

З 2022 року Palantir працює з Україною. Без гучних прес-релізів і без публічних деталей. В Україні Palantir з’явився як відповідь на реальні потреби війни:

• багато розрізнених даних
• високий темп
• мінімум часу на ручну аналітику.

Його використовують там, де потрібна швидка зведена картина. Але тут важливо не плутати ролі.

Україна — користувач цих систем, а не архітектор.

Контроль над платформою, логікою і розвитком — не тут.

Це не добре і не погано. Це факт, який треба усвідомлювати.

BRAVE1 × Palantir: крок вперед, але з умовами

Нещодавно зʼявилась новина про співпрацю Palantir з українським оборонним кластером BRAVE1. Йдеться про Brave1 Dataroom — захищене середовище, де можна тренувати AI-моделі на реальних бойових даних.

Україна переходить від формату «ми воюємо» до «ми будуємо оборонну R&D-інфраструктуру».

Перший фокус — системи протидії дронам, зокрема Shahed. Не окремі рішення, а системний підхід, де дані з поля бою, аналітика, тестування, впровадження знаходяться в одному контурі.

Чому це змінює правила гри

Palantir — це приклад того, що сучасна оборона все менше схожа на заводи і все більше на software-компанії.

Перемагає не той, у кого більше техніки, а той, у кого краще працює контур «дані → рішення → дія».

І співпраця з BRAVE1 — це сигнал про те, що Україна стає місцем, де оборонні технології не тільки застосовують, а й створюють.

• Замість окремих датасетів і експериментів — системна платформа, де дані і AI обʼєднані для оборонних рішень. 
• Автономні захисні системи можуть стати ефективнішими і дешевшими, ніж традиційні ракето-зенітні комплекси — що критично важливо для довготривалої оборони. 
• Це потенційно може стати прикладом міжнародної співпраці у галузі AI-оборони, де дані України тренують рішення для союзників.  

Але є і зворотний бік.

Коли ключова інфраструктура тренування і аналізу завʼязана на глобального гравця, виникають питання:

• хто контролює стандарти?
• хто визначає архітектуру?
• наскільки легко з цього вийти?

Це не аргумент проти. Це аргумент за холодну голову.

З чим Palantir реально порівнювати

Важливо не створювати ілюзію, що Palantir — безальтернативний. Він просто першим зайшов у масштабну війну даних і встиг стати стандартом де-факто. Але альтернативи є. І вони принципово різні.

Anduril: швидкість замість універсальності

Anduril — ще один гучний гравець оборонного tech-ринку США. Його часто ставлять поруч із Palantir, але це різні філософії.

Якщо Palantir — це про:

• інтеграцію всього
• роботу зі складною організаційною реальністю
• «одну панель для всього»,

то Anduril — це:

• конкретні задачі
• швидке розгортання
• жорстка прив’язка до фізичних систем (сенсори, дрони, ППО).

Anduril виглядає агресивніше і простіше.

Palantir — важче, повільніше, але масштабніше.

У короткій війні виграє Anduril.

У довгій — зазвичай, Palantir.

Внутрішні рішення НАТО та армій

Ще одна альтернатива — власні системи, які будують великі армії.

Переваги очевидні:

• контроль
• суверенітет над даними
• менша залежність від приватної компанії.

Недолік теж очевидний:

• повільно
• дорого
• часто програє комерційним рішенням у зручності.

Palantir тут виграє не технологією, а організаційною дисципліною: він вміє доводити системи до робочого стану, а не залишати їх у вигляді концепту.

Українські рішення: швидкі, але фрагментовані

Україна має десятки сильних команд:

• ситуаційна обізнаність
• управління вогнем
• дрони
• антидронні системи.

Їхня сила — у швидкості і адаптації.

Їхня слабкість — у відсутності єдиного контуру.

Palantir виграє тут не якістю окремих рішень, а здатністю зшивати все в одне.

І саме тут зʼявляється ключовий ризик:

якщо «зшивка» завжди зовнішня — екосистема ніколи не стане повністю своєю.

Висновок

Palantir не варто ні ідеалізувати, ні демонізувати.

Це сильний інструмент.

І саме тому — потенційно небезпечний.

Для України ключове питання не в тому, чи потрібен Palantir. Потрібен.

Питання в іншому:

чи зможемо ми паралельно будувати власні контури даних, власну аналітику і власну логіку прийняття рішень?

Бо в сучасній війні перемагає не той, у кого кращий софт, а той, хто контролює, як цей софт мислить.