Правила спадкування в Україні за законом: що робити, якщо заповіт відсутній

Черговість спадкування за законом

Спадкоємці за законом мають право на спадкування почергово. Українським законодавством передбачено 5 черг спадкоємців за законом:

• до першої черги належать діти, в тому числі, зачаті за життя і народжені після смерті, а також усиновлені, другий із подружжя (дружина/чоловік), батьки;
• до другої черги – рідні брати та сестри, дід та баба, як з боку матері, так і з боку батька;
• до третьої черги – рідні дядько та тітка;
• до четвертої черги – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше п’яти років до часу відкриття спадщини (дати смерті);
• до п’ятої черги – інші родичі спадкодавця до 6 ступеня споріднення включно (при чому, родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, тобто, спадкують не всі родичі), а також, утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї.

При цьому, кожна наступна черга спадкоємців набуває право на спадкування тільки у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від неї. Умовно, якщо у спадкодавця зі спадкоємців першої черги є тільки одна дитина, саме ця дитина все і успадкує, а всі інші родичі (до прикладу, брати та сестри) не будуть мати права на спадкування.

Постає питання: а як же інші родичі? Що робити, якщо у спадкодавця залишились тільки онуки, або тільки один племінник? Все просто - спадкування здійснюється за правом представлення, тобто, приміром, онуки та правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б їхній матері, батькові або бабі, дідові, якби вони були живі на час відкриття спадщини.

Те ж саме з іншими родичами: прабаба, прадід спадкують частку, яка б належала їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), племінники – частку, яка належала їх батькам (сестрі, братові спадкодавця), двоюрідні брати та сестри – частку, яка належала б їхнім батькам (тітці, дядькові спадкодавця). Таким чином покриваються усі родичі спадкодавця.

Здавалося б, все просто і передбачувано. Але ні, оскільки з будь-якого правила є винятки. Зміна черговості може бути здійснена як на підставі договору, так і за рішенням суду.

Договір про зміну черговості спадкування може бути укладений заінтересованими спадкоємцями та підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Такий договір не повинен порушувати прав спадкоємців, які не беруть у ньому участі, а також тих, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

За рішенням суду право на спадкування маже одержати особа, яка, хоч і не належить до черги спадкоємців, які спадкують, але протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який, через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Крім цього, існують випадки, коли спадкоємці, незалежно від черги, усуваються від спадкування. Зокрема, не мають права на спадкування:

• батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;
• батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;
• дружина/чоловік, якщо шлюб зі спадкодавцем є недійсним або визнаний таким за рішенням суду;
• особа, якщо рішенням суду буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який, через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Розмір частки при спадкуванні за законом

За загальним правилом, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Тобто, вся спадщина порівну ділиться між всіма спадкоємцями черги, яка має право на спадкування. Отже, якщо право на спадкування мають, припустимо, 5 спадкоємців першої черги, вся спадщина буде розділена на 5 рівних частин.

Але спадкоємці можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них щодо рухомого майна за усною угодою між собою, а щодо нерухомого майна і транспортних засобів – письмовою угодою, посвідченою нотаріусом.

Прийняття спадщини

Як вже зазначалось у попередньому матеріалі, спадщина відкривається у день смерті особи або оголошення її померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо воно невідоме, то місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Попри те, що спадщина відкривається автоматично у день смерті спадкодавця, не завжди прийняття спадщини є автоматичним. Так, вважається таким, що прийняв спадщину спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а також малолітні, неповнолітні діти та особи, цивільна дієздатність яких обмежена.

Для таких осіб вчинення будь-яких дій для прийняття спадщини не є обов’язковим. В більшості ж випадків, для прийняття спадщини необхідно вчинити юридично значимі дії – подати заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається нотаріусу (може подаватись як державному, так і приватному нотаріусу, незалежно від виду майна, яке входить до складу спадщини) або уповноваженій особі місцевого самоврядування в населених пунктах, в яких немає нотаріуса, за місцем відкриття спадщини.

Така заява подається протягом 6 місяців від дати відкриття спадщини особисто спадкоємцем (від імені малолітньої або недієздатної особи заяву подають батьки, опікуни, а неповнолітня особа може подати заяву самостійно). Пропущення строку для прийняття спадщини означає, що спадкоємець не прийняв її.

У випадках, коли спадкоємець не має змоги прибути до нотаріуса особисто, він має право направити нотаріусу заяву про прийняття спадщини поштою, при цьому, справжність підпису на такій заяві нотаріально засвідчується. І це єдиний варіант, оскільки заяви, складені та підписані представником спадкоємця за довіреністю, не приймаються.

Що робити, якщо пропущено строк для прийняття спадщини?

Або домовлятись з усіма спадкоємцями, які прийняли спадщину, щоб вони подали письмові заяви про згоду на прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк (але це можна зробити тільки до видачі свідоцтва про право на спадщину), або у судовому порядку встановлювати додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, але потрібно буде довести поважність причини пропуску такого строку.

За першою заявою щодо спадщини нотаріус або уповноважений орган місцевого самоврядування заводить спадкову справу. Він перевіряє наявність раніше заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Якщо за результатами перевірки нотаріус встановить, що спадкова справа вже заведена (оскільки, кожна спадкова справа підлягає державній реєстрації в Спадковому реєстрі), він роз’яснює спадкоємцю право на звернення за місцезнаходженням цієї справи.

Відмова від прийняття спадщини

Спадкоємці мають право відмовитись від прийняття спадщини протягом тих же 6 місяців шляхом подання заяви про відмову від прийняття спадщини особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Якщо вже до цього часу спадкова справа відкрита, така заява подається за місцем ведення спадкової справи.

Варто зазначити, що від імені дітей або осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можна відмовитись від спадщини тільки за згодою органу опіки та піклування. І хоч відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, вона може бути відкликана протягом 6 місяців, встановлених для прийняття спадщини.

Принцип перерозподілу часток при відмові простий – якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну; якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.

Але і тут можуть бути варіанти – спадкоємець може відмовитись від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця незалежно від черги, а заповідач у заповіті може призначити іншого спадкоємця, у випадку відмови першого спадкоємця від спадщини.

Отже, строк для прийняття спадщини – це час, протягом якого нотаріус, який веде спадкову справу, встановлює перелік спадкоємців і приймає документи, які можуть вплинути на розподіл спадщини між ними.

Після спливу строку для прийняття спадщини, спадщина вважається прийнятою всіма спадкоємцями, які подали заяву про прийняття спадщини, а також тими, хто приймає спадщину автоматично.

Отримання свідоцтва про право на спадщину

Свідоцтво про право на спадщину є правовстановлюючим документом на майно, отримане в результаті спадкування. А тому, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є:

• майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або
• нерухоме майно, та/або
• інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація.

зобов’язаний звернутися до нотаріуса, уповноваженої особи органу місцевого самоврядування, що веде спадкову справу, за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Якщо ж спадкують одразу кілька осіб, кожному зі спадкоємців видається свідоцтво про право на спадщину із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Свідоцтво про право на спадщину видається після спливу строку для прийняття спадщини, але, при цьому, за видачою такого свідоцтва спадкоємці можуть звернутись у будь-який момент і жодними строками вони не обмежені.

Неочікуваною може бути вартість послуг нотаріуса щодо ведення спадкової справи, отримання всіх необхідних витягів, оформлення і видачі свідоцтва про право на спадщину. Дружня рекомендація: перед поданням заяви про прийняття спадщини ознайомитись із розцінками нотаріусів за місцем відкриття спадщини, оскільки деякі можуть вас здивувати.

Загалом, спадкування за законом є більш непередбачуваним, ніж спадкування за заповітом. Звісно, завжди є імовірність того, що заповіт може бути оскаржений, та, за наявності достатніх для того підстав, визнаний недійсним. Але, у разі спадкування за законом, будь-яке та кожне майно, фактично, ділиться на рівні частини між всіма спадкоємцями, які мають право на спадкування, і це може призвести до того, що всім їм доведеться домовлятись між собою, яким чином користуватись, управляти та розпоряджатись спадковим майном.