Правила спадкування в Україні: заповіт як інструмент спадкового планування

Що таке спадкування та які загальні правила спадкування діють в Україні

Спадкуванням є перехід прав та обов’язків від фізичної особи, яка померла - спадкодавця, до інших осіб - спадкоємців. Весь об’єм прав та обов’язків, що спадкується, є спадщиною. Не забуваємо, що у спадщину переходять не лише права на майно, але й обов’язки спадкодавця, які виникли у нього за життя, і не припинились внаслідок його смерті (наприклад, до складу спадщини не включаються особисті немайнові права, право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, обов’язки, які нерозривно пов’язані з особою спадкодавця і не можуть бути виконані іншою особою).

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, що є днем смерті спадкодавця (або оголошення його померлим). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо воно невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Основне, що потрібно розуміти - в Україні спадкування відбувається за заповітом, або за законом, у випадку, коли заповіт відсутній. Отже, якщо є заповіт, право на спадкування мають особи, вказані в заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від неї спадкоємцями за заповітом, а також, у разі охоплення заповітом не усієї спадщини, спадкування здійснюється на підставі закону, тобто, за правилами, визначеними Цивільним кодексом України.

Очевидним є той факт, що планове спадкування можливе тільки у разі наявності заповіту.

Поняття заповіту, вимоги до його форми та оформлення

Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має будь-яка фізична особа з повною цивільною дієздатністю (тобто та, яка досягла 18 років, або яка зареєструвала шлюб до досягнення 18 років, і дієздатність якої не обмежена в судовому порядку).

Заповіт вчиняється виключно особисто, вчинення заповіту через представника не допускається. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання, та особисто підписується заповідачем. Заповіт підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню, або посвідченню іншими посадовими чи службовими особами, посвідчення якими прирівнюється до нотаріального посвідчення, та реєструється у Спадковому реєстрі.

Звісно, найрозповсюдженіші випадки посвідчення заповітів нотаріусами, але іноді отримати доступ до нотаріуса важко, або й взагалі неможливо. Тоді, щоб заповіт вважався посвідченим належним чином, він може засвідчуватись:

• у населеному пункті, де немає нотаріуса - уповноваженою на це особою відповідного органу місцевого самоврядування;
• у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, в будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю - головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю;
• під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України - капітаном цього судна;
• у пошуковій або іншій експедиції - начальником цієї експедиції;
• в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії - командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу;
• в установі виконання покарань - начальником такої установи;
• у слідчому ізоляторі - начальником слідчого ізолятора.

За бажанням заповідача, заповіт може бути посвідчений при свідках. Але передбачаються випадки, коли присутність не менше як 2 свідків при посвідченні заповіту є обов’язковою. Такими випадками, зокрема, є:

• посвідчення заповіту посадовою чи службовою особою, відмінною від нотаріуса та працівника органу місцевого самоврядування, який виконує функції нотаріуса в населених пунктах, де нотаріус відсутній;
• якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт та підтвердити, що викладене там відповідає його волі.

При цьому, свідками не можуть бути нотаріус або інша посадова особа, яка посвідчує заповіт, особи, які визначені спадкоємцями за заповітом, члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, особи, які у зв’язку з фізичними вадами не можуть прочитати або підписати заповіт.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним, тобто не породжує жодних прав та обов’язків. У разі ж, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача при складанні заповіту не було вільним і не відповідало його волі, такий заповіт у судовому порядку може бути визнаний недійсним.

Хто може бути спадкоємцем за заповітом

Спадкоємцями за заповітом можуть бути як фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також зачаті за життя спадкоємця і народжені живими після відкриття спадщини, так і юридичні особи.

Однозначною перевагою заповіту є те, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин. Крім цього, заповідач має право позбавити будь-яку особу з числа спадкоємців за законом права на спадкування (крім осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині), а також може призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, вказаний у заповіті, помре до відкриття спадщини, відмовиться від її прийняття, або не прийме спадщину з інших підстав.

Отже, заповіт дозволяє заповідачу визначити, хто і яке майно має успадкувати. Але, незалежно від волі заповідача, викладеної у заповіті, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова/вдівець та непрацездатні батьки, мають право на обов’язкову частку – право спадкувати половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.

Для визначення розміру обов’язкової частки спочатку встановлюється коло всіх спадкоємців першої черги за законом і визначається розмір частки, яку б кожен з них спадкував, якби заповіту не було. Далі беруть тільки частки тих спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку і їхні частки діляться навпіл. Це і буде обов’язкова частка, яку має спадкувати кожен із спадкоємців, який має право на таку обов’язкову частку. Все інше майно спадкуватимуть спадкоємці за заповітом. При цьому, якщо спадкоємці, які мають право на обов’язкову частку, також встановлені заповітом як спадкоємці за заповітом, це не впливає на розмір обов’язкової частки.

Визначення обсягу спадщини, що підлягає спадкуванню за заповітом

Заповідач має право охопити заповітом всі права та обов’язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому до моменту смерті. При цьому, заповіт може складатись щодо усієї спадкової маси, або тільки щодо окремого майна. Якщо заповіт складено тільки щодо конкретного майна, тоді таке майно спадкується за заповітом, а все інше майно, не вказане в заповіті, спадкується за законом (при цьому, спадкоємці за заповітом також можуть брати участь у спадкуванні за законом, якщо матимуть на це право).

Якщо заповідач у заповіті зробив розпорядження тільки щодо своїх прав (наприклад, щодо своїх прав власності на майно), тоді до спадкоємців, визначених у заповіті, пропорційно до одержаних ними прав, переходять також і обов’язки заповідача, які вони зобов’язані виконати.

Також не треба забувати, що заповіт можна використовувати не тільки для передачі майна. Ним також можна зобов’язати спадкоємця вчинити певні дії немайнового характеру, наприклад, виконати розпорядження заповідача щодо місця і форми ритуалу поховання, або зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

Види заповітів

Заповіт з умовою

Заповідач може встановити умову, виконання якої спадкоємцем забезпечить йому право на отримання спадщини. Така умова може бути як пов’язана, так і не пов’язана з поведінкою спадкоємця. Наприклад, такою умовою може бути проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти. Але в будь-якому разі, умова не повинна суперечити закону або моральним засадам суспільства. Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини (на день смерті заповідача) і особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною тільки на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало.

Заповіт подружжя

Оскільки, придбання майна в шлюбі породжує право спільної сумісної власності на таке майно, відповідно, подружжя, щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, може скласти спільний заповіт. У разі смерті одного з подружжя, яке склало спільний заповіт, частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив, і не може ним відчужуватись. Після смерті останнього, все майно спадкують спадкоємці, визначені подружжям у спільному заповіті подружжя.

Секретний заповіт

Такий заповіт складається і посвідчується нотаріусом без ознайомлення зі змістом заповіту. Заповідач подає його нотаріусу в заклеєному конверті, на якому має стояти підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.

Виконання заповіту

Заповідач може доручити виконання заповіту виконавцеві, яким може бути фізична особа з повною цивільною дієздатністю або юридична особа. Виконавцями заповіту, який складено на користь кількох осіб, може бути хтось із спадкоємців, але у разі складання заповіту на користь однієї особи, виконавцем заповіту має бути особа, яке не є спадкоємцем. В будь-якому випадку, виконавця заповіту можна призначити тільки за згодою такої особи, яка може бути виражена у тексті самого заповіту або додана до нього.

Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту, спадкоємці мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу, або виконавець може бути призначений нотаріусом, який веде спадкову справу, за місцем відкриття спадщини.

Виконавець заповіту вживає заходів щодо охорони спадкового майна, повідомляє спадкоємців та кредиторів про відкриття спадщини, вимагає від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов’язань, управляє спадщиною, забезпечує одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті, забезпечує отримання обов’язкової частки спадщини особами, які мають на неї право. Плата за виконання заповіту може бути визначена заповідачем у заповіті, або визначатись на домовленістю виконавця заповіту та спадкоємців.

Отже, якщо врахувати всі особливості складання заповіту, то він може бути зручним інструментом спадкового планування. В будь-якому разі, наявність чітких вказівок на випадок смерті дозволяє спадкодавцеві уникнути можливого хаосу при спадкуванні свого майна, та спричиненої ним зупинки функціонування бізнесу, пришвидшити процедуру переходу права власності на таке майно, а також можливістю спадкодавця залишити інші вказівки, які не пов’язані з майном.