Режим окремого проживання подружжя: крок до розлучення чи спроба врятувати шлюб?

Режим окремого проживання подружжя (або режим сепарації) є маловідомим правовим інструментом в сімейному праві. Будемо чесними, найчастіше відбувається так: пара, стосунки якої не склались, приймає рішення розійтись, припиняє жити разом, вести спільний побут, розділяє бюджети тощо, і паралельно починає процедуру розірвання шлюбу.

Такі дії видаються абсолютно логічними, якби не одне “але” — попри те, що шлюбні стосунки фактично припинено, шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану, формально дійсний, а тому правові наслідки шлюбу продовжують діяти.

І все б нічого, але більшість забуває, що на все майно, придбане у цей “проміжний” період продовжує розповсюджуватись правовий режим спільної сумісної власності подружжя, поки сторонами в договірному або судовому порядку не встановлено інше.

Тому далі йтиметься про те, як регулюється інститут окремого проживання, кому варто розглянути його як спосіб врегулювання правовідносин до розірвання шлюбу і чому він не здобув популярності в Україні.

Що таке режим окремого проживання подружжя

Законодавством передбачено, що дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання. Вони мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства щодо підтримання шлюбних відносин.

Отже, закон не вимагає того, щоб чоловік та дружина, шлюб між якими укладено відповідно до законодавства, постійно проживали разом. Більш того, їхнє роздільне проживання жодним чином не впливає на правові наслідки шлюбу, а тому, з точки зору закону, вони — таке ж подружжя, що й чоловік та дружина, які проживають спільно.

Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Ні примушування до припинення шлюбних відносин, ні примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, не допускається. Це є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Режим окремого проживання встановлюється для подружжя, яке перебуває у зареєстрованому шлюбі, у разі неможливості чи небажання дружини та/або чоловіка проживати спільно (тоді як розривається шлюб у випадках, якщо його подальше збереження є неможливим, суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей).

Таким чином, для встановлення подружжю режиму окремого проживання необхідна наявність двох умов: 

• неможливість або небажання дружини та/або чоловіка проживати спільно, що виражається у заяві, яка подається до суду, та
• припинення сімейних відносин між подружжям, для чого дружина та чоловік мають фактично роз’їхатись і не проживати спільно.

Для чого встановлювати режим окремого проживання подружжя?

Це логічне питання, враховуючи, що дружина та чоловік і так можуть жити окремо без будь-якого втручання з боку держави.

Так, встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов’язків подружжя, які встановлені законодавством і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму. Також не припиняються права та обов’язки, які встановлені шлюбним договором (у разі його укладення).

Однак, встановлення режиму окремого проживання вирішує дві основні проблеми, що можуть виникнути у пари, яка припинила фактичні шлюбні відносини:

• майно, набуте в період окремого проживання дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі, а буде їх особистою приватною власністю;
• дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.

Отже, встановлення режиму окремого проживання подружжя зупиняє дію презумпції права спільної сумісної власності та презумпції батьківства у шлюбі для уникнення конфліктних ситуацій, які можуть виникнути і потребуватимуть судового захисту прав одного з подружжя.

Як встановити та припинити режим окремого проживання подружжя

Режим окремого проживання подружжя встановлюється виключно в судовому порядку за спільною заявою подружжя або за позовом одного з них.

У разі наявності взаємної згоди на встановлення режиму окремого проживання подружжя може подати до суду за місцем проживання одного з них спільну заяву. До заяви мають додаватись документи, що підтверджують факт укладення шлюбу між подружжям та факт того, що подружжя проживає окремо. Така заява буде розглядатись судом в порядку окремого провадження. 

За розгляд спільної заяви сплачується судовий збір у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, встановленого на 1 січня відповідного року (в 2024 році розмір судового збору становить 605,60 гривень).

За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації один з них подає до суду за місцем проживання іншого позов з вимогою встановити режим окремого проживання подружжя. Окрім підтвердження факту укладання шлюбу і факту окремого проживання подружжя на момент подання позову, обґрунтованим також має бути волевиявлення позивача щодо встановлення такого режиму, оскільки суд повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатися в доцільності сепарації для того, щоб узаконений спосіб окремого проживання не був формальним засобом вирішення спірних майнових питань.

Позов про встановлення режиму окремого проживання розглядається з проведення підготовчого провадження за правилами загального позовного провадження. За подання позову до суду має бути сплачений судовий збір у розмірі 0,4 прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, встановленого на 1 січня відповідного року (в 2024 році розмір судового збору становить 1 211,20 гривень).  

Режим окремого проживання встановлюється з дати набрання законної сили судовим рішення і не розповсюджується ретроспективно на попередні періоди.

Припиняється режим окремого проживання у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя. По суті, положеннями закону не передбачений обов’язок подружжя звертатись до суду для припинення режиму окремого проживання. Проте, навіть у випадку поновлення фактичних сімейних відносин, рішення суду, яким такий режим було встановлено, продовжує діяти. Тому, краще припинити режим окремого проживання в судовому порядку, щоб уникнути ситуацій, коли в суді потрібно буде встановлювати походження дитини від чоловіка або доводити, що придбане майно є  спільною сумісною власністю.

Крім того, якщо режим окремого проживання не було припинено, він припиняється з дати розірвання шлюбу.

Випадки, коли режим окремого проживання може бути ефективним

На сьогодні у Сімейному кодексі передбачено, що позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини. 

З огляду на те, що в Україні діє принцип добровільності шлюбу, існування таких обмежень є нонсенсом (пам’ятаємо, що примушування до збереження шлюбних відносин не допускається, так?). 20 листопада 2024 року Верховною радою ухвалено закон (законопроект №10249), яким такі обмеження скасовуються. Наразі закон перебуває на підписанні у Президента Україні і набере чинності у наступний день після опублікування (звісно, коли це станеться прогнозувати неможливо). 

А що ж робити, якщо чоловіку або дружині, яким і жити разом неможливо, і розлучитись інший із подружжя спокійно не дає? Звісно, якщо йдеться про випадки протиправної поведінки, обмеження не діють, але, об’єктивно, створити нездорову обстановку в шлюбі можна і без порушення законодавства. В такому разі, той із подружжя, хто не бачить можливості продовжувати сімейні відносини, може не просто фактично припинити такі відносини, а і встановити в судовому порядку режим сепарації, щоб мати змогу без огляду на іншого з подружжя працювати, набувати майно і вільно ним розпоряджатись.

Також встановлення режиму окремого проживання видається логічним і ефективним у випадках, коли подружжя або з певних причин не прийняло остаточного рішення про розірвання шлюбу, або потребує часу для приведення справ щодо дітей та майна до ладу в період перед розірванням шлюбу.

За таких обставин режим сепарації може надати необхідний подружжю простір для того, щоб розібратись зі своїми почуттями, справами, знизити градус напруги і вирішити суперечки та конфлікти, які виникли.

Чому в Україні режим окремого проживання рідко використовується?

Інститут окремого проживання подружжя передбачався законодавцем як один із способів примирення подружжя для збереження сім’ї та шлюбних відносин. Попри це, судових справ про встановлення режиму окремого проживання в рази менше, ніж справ про розірвання шлюбу. Чому ж так?

Як на мене, це пов’язане з тим, що справи в українських судах можуть розглядатись значно довше передбачених законом строків. У зв’язку з цим, актуальність судового рішення про встановлення режиму сепарації може бути втрачена через те, що відпали причини, які спонукали подружжя або одного з них звернутись до суду за встановленням такого режиму (і обмеження для розірвання шлюбу можуть припинитись, і подружжя може прийняти остаточне рішення про розірвання шлюбу).

В більшості випадків, подружжя не вважає необхідним витрачати ні свій час, ні ресурси на судові процеси, які можуть втратити свою актуальність на півдорозі. Тому, очевидною є необхідність внесення змін до порядку встановлення режиму окремого проживання подружжя, щоб цей правовий інститут дійсно працював і виконував функції, які на нього покладаються.