«Резидент за замовчуванням»: Частина 2

Читайте початок аналізу - тут.

5. Нерухомість, рахунки, реєстрація: як «майновий хвіст» стає аргументом проти нерезидентства

У ІПК простежується ще один стабільний мотив: наявність будь-яких «слідів» в Україні (нерухомості, рахунків, реєстрації місця проживання) подається як підстава не лише для додаткової перевірки, а й для висновку, що особа «може бути визнана» резидентом України.

Наприклад, у № 4468/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК від 20.08.2025 після викладу tie-breaker логіки (через Модельну Конвенцію ОЕСР) ДПС робить практичний «підсумок»: якщо фізична особа має у власності нерухомість, відкриті рахунки, реєстрацію місця проживання тощо — вона може бути визнана податковим резидентом України.

А в № 4108/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК від 30.07.2025 відсутність інформації про нерухомість і «центр життєвих інтересів» в Україні використовується як додатковий аргумент проти платника.

Проблема не в тому, що майно взагалі не можна враховувати. Проблема в тому, що в реальному житті нерухомість в Україні часто є інерційним активом, який десятиліттями не відображає «центр життєвих інтересів»: квартира може стояти порожньою, бути в оренді, бути «страховкою» на випадок повернення, бути невдалим інвестиційним активом (якого б радо позбулись, але зараз ціна значно нижче привабливої для власника інвестиції. Аналогічно рахунки можуть бути технічними (для оплати комунальних, для мінімальних переказів родичам). Якщо ці обставини автоматично перекривають фактичне проживання, джерела доходів, роботу й сім’ю за кордоном — це і є класичний фіскальний «тунельний зір»: бачимо те, що вигідно бачити.

6. «Може вважатися нерезидентом»: мовний маркер, який видає небажання ДПС брати відповідальність

Окремої уваги заслуговує формула, яка регулярно зустрічається в консультаціях: «особа МОЖЕ вважатися нерезидентом».

У блоці ІПК щодо підтвердження статусу нерезидента ДПС пише: якщо за жодним з критеріїв абзаців першим–четвертим пп. «в» пп. 14.1.213 ПКУ особа не може бути визнана резидентом України — «така особа може вважатися нерезидентом».

Юридично це виглядає як дрібниця. Але для практики — це ключова річ: консультація, яка мала б дати платнику визначеність, залишає його у статусі «може». Тобто:

• з одного боку, податкова не каже прямо, що за описаних фактичних обставин особа не є резидентом;
• з іншого боку, вона зберігає за собою люфт для будь-якого майбутнього донарахування, якщо знайдеться «якір» (ФОП, майно, батьки, реєстрація, інша «прив’язка»).

Це прямо контрастує з тим, якою повинна бути ІПК за своєю природою: індивідуальна консультація має містити обґрунтування та висновок для практичного застосування норм. 

Коли висновок зводиться до «може… так, а може…інакше» — ми отримуємо документ, що формально «про щось», але реально не знижує правову невизначеність.

Через подібну відсутність чітких висновків українські суди, зазвичай, й приймають рішення про визнання ІПК протиправними, про їхнє скасування та зобовʼязання надати нову ІПК.

Приклад судового висновку (рішення КОАС від 20 грудня 2024 року, справа №320/35437/24):

«Суд наголошує, що ІПК містить опис фактичних обставин, які стали підставою для звернення позивача стосовно отримання індивідуальної консультації, проте при її наданні ДПС України обмежилася загальними висновками за результатами аналізу норм ПК України без оцінки, тобто без врахування фактичних обставин, вказаних у зверненні ОСОБА_1 .

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що оскаржуване рішення не містить в собі відповіді на поставлені позивачем питання. Відтак, на переконання суду, ІПК України не є повною, адже не надає відповіді на поставлені платником податків (позивачем) питання.

Наведене свідчить про те, що спірне рішення не містить практичної допомоги ОСОБА_1 при виконанні ним податкового обов`язку, виходячи із фактичних обставин, зазначених ним у зверненні, а тому надана відповідачем ІПК не може бути визнана судом правомірною».

7. «Довідки про нерезидентство не буде»: ще один комплаєнс-парадокс

В ІПК прямо зазначається: ПКУ не передбачає надання довідки-підтвердження статусу податкового нерезидента. 

На практиці це створює ситуацію, яку можна назвати «податковим catch-22»:

• ДПС схильна тримати людину в резидентстві, спираючись на формальні маркери та обережні формулювання;
• але водночас держава не дає інструменту, який дозволив би людині «закріпити» свій нерезидентський статус документально у взаєминах із третьою стороною (банками, контрагентами, податковими органами інших держав тощо).

У підсумку платник мусить будувати позицію нерезидентства на сукупності доказів (дозвіл на проживання, довідка резидентства іншої держави, оренда/власність житла, трудові контракти, навчання дітей, медичне страхування, сплата податків, тощо), але не може отримати від українського органу лаконічний «сертифікат». І це було б прийнятно, якби паралельно ДПС послідовно й об’єктивно оцінювала факти. Проте аналіз ІПК демонструє протилежне: об’єктивність часто поступається фіскальній презумпції.

8. КІК як головний тригер фіскальної логіки: чому ДПС так впирається

З позиції держави логіка зрозуміла: КІК — це інструмент, який має «вивести» частину пасивних/інвестиційних доходів з іноземних структур у базу оподаткування резидента. Ключова ознака «контролюючої особи» за пп. 39-2.1.2 ПКУ — це резидентство України. 

Тому будь-який масовий «вихід» українців зі статусу резидентів України зменшує майбутню базу КІК-звітності й КІК-оподаткування.

Але фіскальний інтерес держави не скасовує вимогу діяти в межах права. Якщо фактичні обставини демонструють реальне перенесення життя за кордон і відсутність проживання на території України кілька років поспіль, то автоматичне «дотягування» особи до резидента України через ФОП чи стару нерухомість — це не правозастосування, а бюджетний ризик-менеджмент.

І тут ми повертаємось до найбільш спірного вузла: позиція ДПС, що ст. 4 Конвенцій не може впливати на КІК-питання. Детальніше про це читайте в частині 1 цього матеріалу.

Фактично це означає: навіть якщо інша держава визнає людину своїм резидентом і видає довідку, це не гарантує, що Україна «відпустить» її з резидентства для цілей КІК.

9. Податкові наслідки резидентства/нерезидентства: що реально стоїть на кону

9.1. Якщо ДПС вважає вас резидентом України

Тоді вмикаються (у загальному вигляді) такі наслідки:

• оподаткування загального річного оподатковуваного доходу за правилами резидентів, включно з іноземними доходами, за ставкою ПДФО 18%.
• військовий збір: з 1 січня 2025 року законодавець встановлював зміни, зокрема щодо підвищення ставки до 5% для доходів, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу і остаточний розрахунок за якими робиться в річній декларації. 
• КІК-комплаєнс (звітність: обов’язок подання звіту одночасно з річною декларацією тощо + потенційне включення скоригованого прибутку КІК до оподатковуваного доходу). 

9.2. Якщо особа є нерезидентом України

Нерезиденти — це фізичні особи, які не є резидентами України. 

Для нерезидентів, як правило, актуальним стає оподаткування доходів із джерелом походження з України за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням спеціальних норм розділу IV ПКУ). А КІК-правила до нерезидентів України можуть застосовуватись хіба що в контексті того, що українські компанії, що належать чи контролюються такими нерезидентами, можуть визнаватись контрольованими іноземними компаніями, якщо в країні поточного проживання, податковим резидентом якої став український громадянин, теж передбачені КІК-правила для фізичних осіб.

Тобто нерезидентство не означає «взагалі нічого не платити в Україні», але воно змінює масштаб зобов’язань: Україна не має оподатковувати світовий дохід лише тому, що особа — громадянин України, якщо фактично центр життєвих інтересів і податковий дім — в іншій державі. І Україна не має очікувати звітності про компанії–нерезиденти від особи, що в свою чергу є нерезидентом.

10. Професійна критика: що саме «ламає» якість ІПК і правову визначеність

10.1. Методологічна проблема №1: ІПК часто не дає «індивідуального висновку», а лише конспектує норму

ІПК повинна містити обґрунтування застосування норм законодавства та висновок для практичного використання.

У низці проаналізованих консультацій висновок або зводиться до формули «може», або фактично підміняється наведенням загальних критеріїв без чіткого рішення щодо описаного кейсу.

10.2. Методологічна проблема №2: «презумпція резидентства» сильніша за аналіз фактичних обставин

Фактичні обставини типові: роками немає проживання в Україні; сім’я за кордоном; робота за кордоном; іноземне резидентство підтверджене; відсутні рахунки/майно в Україні (інколи навіть це зазначено). Але податкова все одно обережно тримає платника в зоні «може бути резидентом», а інколи — прямо в резидентстві через запис про статус ФОП. 

10.3. Методологічна проблема №3: міжнародні договори «звужуються» до ролі довідника по ставках, а не механізму усунення конфлікту резидентства

Позиція «ст. 4 Конвенції — не для статусу як такого» повторюється системно. 

Але водночас ПКУ визнає пріоритет міжнародного договору над Кодексом у разі колізії. 

І конституційно міжнародні договори є частиною національного законодавства. 

Ці речі разом означають: міжнародний договір не може бути «декорацією», особливо коли без нього ми отримуємо подвійне резидентство та подвійне оподаткування (а інколи і потрійне – якщо рахувати ще й соціальні внески у двох країнах).

11. Практичний висновок для платників: що робити в реальному житті

1. Не залишайте «формальні якорі» без потреби. Якщо ФОП не використовується — його наявність стає найсильнішим аргументом ДПС проти нерезидентства. 
2. Збирайте пакет доказів центру життєвих інтересів за кордоном, розкладеного по окремих елементах. ІПК фактично підказують, що ДПС дивиться на житло, роботу, сім’ю, рахунки, регулярність платежів, соціальні зв’язки. Це означає: чим структурованіше підтвердження — тим сильніша позиція.

3. Розділяйте два треки: «конвенційний» і «локальний». ДПС намагається розвести їх штучно, але на практиці вам доведеться одночасно:

   • доводити фактичне нерезидентство за критеріями ПКУ;
   • і застосовувати ст. 4 відповідної Конвенції як механізм вирішення конфлікту резидентства (особливо для конкретних видів доходів і для уникнення подвійного оподаткування).
4. Якщо виникає подвійне оподаткування або конфлікт позицій, ПКУ передбачає процедуру взаємного узгодження (MAP). У деяких ІПК навіть сама ДПС прямо посилається на пп. 108-1.1.1 ст. 108-1 ПКУ як на правовий інструмент у ситуації, коли особа вважає, що «піддається чи піддаватиметься оподаткуванню» внаслідок дій органів двох держав. 

12. Фінальне резюме: «фіскальна сліпота» як системна проблема 2025 року

Проаналізовані ІПК 2025 року демонструють стійкий вектор: ДПС схильна утримувати українських громадян у статусі резидентів України максимально довго, навіть коли фактичні обставини свідчать про перенесення центру життєвих інтересів за кордон. Цей підхід особливо загострюється там, де йдеться про КІК: резидентство стає «вхідним квитком» у звітність та потенційне донарахування податків.

Ключові «фіскальні гачки» в ІПК 2025 року — це:

• ФОП як достатня підстава резидентства (без реального зважування всіх фактичних обставин); 
• нерухомість/рахунки/«прописка» як аргументи «може бути резидентом», навіть якщо життя давно в іншій країні; 
• козиряння вузькою роллю ст. 4 Конвенцій для «застосування положень конвенції для питань подвійного оподаткування» виключно для застосування договору, в межах теми обов’язків з КІК-звітування фактично знецінює tie-breaker механізм у конфліктах резидентства і викривляє «податкову суть» КІК-правил. 

І нарешті — стилістичний, але дуже симптоматичний момент: формула «може вважатися нерезидентом» замість чіткого висновку. Це не просто канцеляризм. Це демонстрація небажання брати відповідальність за правову визначеність платника — при тому, що саме заради цієї індивідуальної визначеності інститут ІПК і існує.

Фактично ми отримуємо ситуацію, коли держава каже: «довідки про нерезидентство ми не видаємо», але водночас і «відпустити» людину з резидентства держава готова лише в ідеальному кейсі без ФОП, без майна, без родичів, без будь-якого «українського хвоста». Такий стандарт не відповідає реаліям міграції і — що важливіше — не виглядає як добросовісне застосування критеріїв пп.14.1.213 ПКУ у сукупності, попри те що сама ДПС формально декларує «сукупний аналіз» критеріїв.

Представники податкових органів України продовжують страждати на фіскальну сліпоту, впевнено не помічаючи обставин, які підтверджують, що не тільки відповідно до положень відповідних двосторонніх угод України з країнами-партнерами, але навіть відповідно до положень пп.14.1.213 ст.14 ПКУ, якщо в громадянина України більше року відсутнє фактичне проживання на території України і при цьому за кордоном проживають основні найближчі родичі (інший з подружжя та/чи діти), за кордоном здійснюється основний (а в більшості випадків – єдиний) тип зайнятості (трудова чи незалежна підприємницька, в тому числі у формі фрілансу), отримуються основні джерела доходу та з’являються нові соціальні зв’язки (медичне обслуговування, колеги й друзі, хобі та волонтерство, тощо) -  то збереження в Україні об’єктів нерухомості та/чи проживання в Україні батьків похилого віку не означає збереження статусу податкового резидента України.

І якщо підсумувати однією фразою: 2025 рік у цих ІПК виглядає як рік, коли резидентство перетворюють на «дефолтну надбудову», а міжнародні договори — на «опцію», яку, за потреби бюджету, можна вимкнути. Для платників це означає одне: комплаєнс-стратегія має бути не емоційною («я ж давно не в Україні»), а доказовою й документально зібраною — інакше фіскальний наратив із ІПК щодо «тривалого резидентства України за замовчуванням», на жаль, матиме всі шанси перемогти.