Роялті та трансфертне ціноутворення: методи визначення ринкових цін

Сьогодні розглянемо з вами тему «Роялті, їх значення в трансфертному ціноутворенні» та більш детально розглянемо використання методів визначення відповідності принципу «витягнутої руки».

Пам’ятаємо, що роялті — це ліцензійна винагорода за використання об’єктів інтелектуальної власності, як-от патенти, торговельні марки, авторські права тощо. 

У міжнародних групах компаній виплата та отримання роялті є поширеною практикою, яка може використовуватися для перерозподілу доходів між юрисдикціями з різними податковими ставками. 

Тому податкові органи приділяють особливу увагу контролю за такими операціями, щоб запобігти можливим зловживанням.

Ось детальніший опис кожного методу визначення відповідності роялті принципу «витягнутої руки» в межах трансфертного ціноутворення (ТЦУ).

1. Метод порівняльної неконтрольованої ціни (ПНЦ, CUP – Comparable Uncontrolled Price)

Цей метод вважається найбільш прямим і точним, якщо є доступ до надійної інформації про порівняні операції. Його суть полягає в порівнянні вартості роялті у контрольованій операції з ціною аналогічних роялті у неконтрольованих операціях (тобто, між незалежними сторонами).

Приклад застосування:

Якщо компанія А (резидент України) сплачує роялті компанії В (резиденту Кіпру) за використання торгової марки, цей платіж можна порівняти з виплатами роялті іншими компаніями за подібні торгові марки, ліцензовані на аналогічних умовах.

Вимоги до порівнянності:

•  Тотожність або значна схожість об’єкта ліцензування (наприклад, однакова сфера діяльності, впізнаваність бренду).
• Подібність функціонального профілю сторін.
• Однакові або подібні ринкові умови.

Переваги методу:

• Найбільш точний і об’єктивний, якщо інформації достатньо.
• Пряме порівняння дозволяє уникнути складних розрахунків.

Недоліки:

• Важко знайти дійсно зіставні неконтрольовані операції.
• Відсутність публічних баз даних про комерційні ліцензійні платежі.

2. Метод ціни перепродажу (RPM – Resale Price Method)

Цей метод застосовується, коли отримувач роялті перепродає товар або послугу третім особам.

Суть методу:

• Визначається ціна, за якою товар/послуга перепродається незалежному покупцю.
• Від цієї ціни віднімається звичайний валовий прибуток дистриб’ютора.
• Залишок вважається ринковою ціною роялті.

Приклад:

Компанія А виплачує роялті компанії В за використання патенту, який дозволяє виробляти товар. Компанія А продає цей товар третім особам за 1000 грн. Якщо звичайний валовий прибуток у такій галузі становить 30%, то роялті не може перевищувати 70% від ціни продажу.

Переваги:

• Підходить для випадків, коли є перепродаж товарів або послуг, що містять об’єкт інтелектуальної власності.
• Може використовуватися, якщо немає прямих порівняльних операцій.

Недоліки:

• Важко визначити середній рівень валового прибутку.
• Не завжди враховує унікальність інтелектуальної власності.

3. Метод «витрати плюс» (Cost Plus Method, CPM)

Цей метод заснований на аналізі витрат ліцензіара на створення інтелектуальної власності та додаванні до них відповідної рентабельності.

Суть методу:

• Визначаються витрати на створення інтелектуальної власності (патент, програмне забезпечення, технологія тощо).
• Додається звичайна рентабельність (відсоток прибутку, який застосовують у схожих галузях).

Приклад:

Якщо компанія розробила програмне забезпечення за 1 000 000 грн, а середня рентабельність у галузі становить 20%, то ринкова ціна роялті повинна бути не меншою за 1 200 000 грн.

Переваги:

• Застосовується, коли інші методи неможливі.
• Дозволяє оцінити інтелектуальну власність, що ще не має аналогів на ринку.

Недоліки:

• Не враховує унікальність об’єкта ліцензування.
• Важко визначити точний рівень рентабельності.

4. Метод чистого прибутку (TNMM – Transactional Net Margin Method)

Цей метод аналізує чистий прибуток, який отримує компанія від використання інтелектуальної власності, та порівнює його з прибутками в аналогічних операціях.

Суть методу:

• Аналізується фінансова звітність компанії.
• Визначається чистий прибуток, отриманий від діяльності, пов’язаної з використанням об’єкта інтелектуальної власності.
• Порівнюється з прибутками незалежних компаній у схожих умовах.

Приклад:

Компанія, що використовує торгову марку на умовах ліцензії, отримує прибуток у розмірі 15% від виручки. Якщо в аналогічних компаніях цей показник становить 10-12%, податкова може визнати таке роялті завищеним.

Переваги:

• Дозволяє аналізувати роялті в контексті всієї господарської діяльності.
• Враховує особливості ринку та економічного середовища.

Недоліки:

• Потребує великих обсягів фінансових даних.
• Вплив зовнішніх економічних чинників може спотворити результати.

5. Метод розподілення прибутку (Profit Split Method, PSM)

Цей метод використовується, коли обидві сторони контрольованої операції роблять значний внесок у створення прибутку.

Суть методу:

• Аналізується загальний прибуток, отриманий від операції.
• Прибуток розподіляється між сторонами пропорційно до їх внеску.

Приклад:

Дві пов’язані компанії розробили нову технологію. Одна з них створила вихідний код, інша – алгоритм. Метод розподілу прибутку допомагає визначити справедливу частку роялті для кожної компанії.

Переваги:

• Враховує внесок кожної сторони.
• Використовується у складних операціях, що включають нематеріальні активи.

Недоліки:

• Складний у застосуванні, оскільки потребує детального аналізу прибутків.
• Важко оцінити внесок кожної сторони.

Для уникнення податкових ризиків компанії повинні ретельно документувати обґрунтування рівня роялті, враховуючи міжнародні рекомендації (ОЕСР, BEPS) та чинне законодавство України.

В продовження теми, наступного разу ми розглянемо, яким чином українські компанії використовують виплату роялті на користь нерезидентів з метою мінімізації податку на прибуток.