Розслідування проти бізнесу: чи впливає юридичний «компроміс» між правоохоронцями та підозрюваними/обвинуваченими на інтереси представників бізнесу

У розслідуваннях проти бізнесу найбільше страждають активи та майнові інтереси їх представників. Зазвичай до них застосовуються арешти, в тому числі банківських рахунків та криптогаманців, вилучення під час обшуків, обмеження в доступі тощо. Ці обставини також зачіпають і третіх осіб, які можуть бути орендарями або мати право розпорядження активами.

Однак, варто мати на увазі та те, що активи та майно бізнесу можуть бути остаточно конфісковані шляхом реалізації механізму спеціальної конфіскації, який застосовується при затвердженні судом угод зі слідством, де спеціальна конфіскація є однією із погоджених умов її укладення.

Загалом такі угоди можуть застосовуватись як достатньо ефективний та альтернативний спосіб розв’язання кримінально-правових ризиків та прискорення результату у розслідуваннях, які, як правило, тривають роками. До прикладу, в США близько 90 % усіх кримінальних справ закінчуються укладанням угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості останнього, але із зазначенням вигідних для обох сторін умов в рамках дотримання законодавства.

Подібна практика існує і в українському законодавстві та є одним з особливих порядків кримінального провадження, який регламентовано главою 35 КПК України, у формі угод про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим. Найчастіше укладання угод спостерігається у розслідуванні корупційних злочинів, в яких якраз ключовою і є майнова складова.

При цьому, частими є випадки, коли вирок, яким затверджено угоду про визнання винуватості, зачіпає інтереси бізнесу у зв’язку із застосуванням спеціальної конфіскації грошових коштів та цінностей, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, або у розпорядженні/користуванні третіх осіб, якщо таке майно набуте від підозрюваного, обвинуваченого, чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу за ринкову вартість.

Цікавим є те, що нерідко ухвалення вироку про затвердження угоди про визнання винуватості відбувається без повідомлення та участі третіх осіб. А відтак, треті особи можуть бути визнані недобросовісним набувачем без дотримання правових принципів та загальних засад кримінального провадження, зокрема, таких як недоторканість права власності, презумпції невинуватості, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та інші.

В такому випадку, треті особи вимушені звертатись до суду апеляційної інстанції та доводити те, що майно перебувало у їх власності як у добросовісних набувачів.

З огляду на вказане, очевидно, що юридичний «компроміс» між правоохоронцями та підозрюваними/обвинуваченими може мати негативні наслідки для інтересів добросовісних представників бізнесу, а відтак, бізнес має бути обізнаним про особливості функціонування інституту угод.

Особливості укладення угод зі слідством

Загалом, поняття угоди про визнання винуватості полягає у добровільній домовленості, за якою сторони узгоджують умови відповідальності особи залежно від її дій після початку кримінального провадження, зокрема, щодо співпраці у розслідуванні.

Передбачалось, що з появою відповідного інституту значно спроститься процедура розгляду певної категорії справ, скоротяться строки тримання осіб під вартою, загальні процесуальні строки розгляду проваджень, зменшиться навантаження на суд і правоохоронні органи, а також знизиться тиск на бізнес.

Таким чином, головною метою угод є процесуальне спрощення розгляду кримінальних проваджень, зменшення витрат на ведення процесу, зокрема, бюджетних, забезпечення відшкодування заподіяної шкоди, уникнення невизначеності щодо покарання у суді.

Своєю чергою, угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого у провадженнях щодо:

• кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам;
• особливо тяжких злочинів, підслідних НАБУ за умови викриття іншої особи у вчиненні злочину;
• особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою.

При цьому, момент ініціювання укладення угоди можливий як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження.

Якщо ж угоду досягнуто під час досудового розслідування, то обвинувальний акт з підписаною угодою надсилається до суду, водночас прокурор має право відкласти направлення до суду обвинувального акту до отримання висновку експерта або завершення проведення інших слідчих дій.

А у разі, якщо угоду досягнуто під час судового провадження, то суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди. З практики це відбувається, як правило, на підготовчому судовому засіданні.

Сторони узгоджують вид та міру покарання, визначають обов’язки за угодою про визнання винуватості.

Динаміка застосування юридичного «компромісу»

Ефективність функціонування інституту укладення угод про визнання винуватості простежується у статистичних даних, що свідчать про щорічне зростання кількості затверджених угод, зокрема:

• 2019 рік – винесено вироки у 79564 справах, із них 9727 на підставі затверджених угод про визнання винуватості (12,23%), у 383 справах відмовлено у затвердженні угоди.
• 2020 рік – винесено вироки у 74980 справах, із них 8947 на підставі угод про визнання винуватості (11,93%), у 211 справах відмовлено у затвердженні угод.
• 2021 рік – винесено вироки у 80267 справах, із них 8366 на підставі угод про визнання винуватості (10,42%), у 156 справах відмовлено у затвердженні угод.
• 2022 рік - винесено вироки у 60647 справах, із них 9063 на підставі угод про визнання винуватості (14,94%), у 86 справах відмовлено у затвердженні угод.
• 2023 рік - винесено вироки у 84153 справах, із них 13378 на підставі угод про визнання винуватості (15,9%), у 78 справах відмовлено у затвердженні угод.

Переваги та недоліки укладання угод

Поширеною є практика, коли, у разі затвердження угоди про визнання винуватості та визначення погодженого покарання у вигляді позбавлення волі не більше п’яти років, суд може ухвалити звільнити особу від відбування призначеного покарання, якщо вона протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов'язки.

У більшості випадках, після закінчення іспитового строку, особа, яка виконала покладені на неї обов'язки та не вчинила нового кримінального правопорушення, звільняється судом від призначеного йому покарання. Своєю чергою, після закінчення іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості.

Але не все так радісно, адже у випадках відмови судом в затвердженні угоди, повторне звернення з угодою не допускається, а досудове чи судове провадження продовжується у загальному порядку.

Крім того, законодавством не врегульовано порядок ініціювання угоди, процесу обговорення та коригування умов при її укладенні. Оціночним залишається поняття «суспільного інтересу», а підстави відмови прокурором в укладенні угоди досі не визначенні та залишаються «на розсуд прокурора».