Вексель у тіні цифрової економіки: чому Україна не може дозволити собі мовчати

Інструмент векселя в Україні належить до класичної фінансово-торговельної дисципліни; однак останніми роками його роль трансформується — він не зникає, але дедалі більше «згасає» з публічного простору, переміщуючись у нові форми або менш помітні канали.

Метою цього дослідження є показати, що векселі (комерційні, податкові, аграрні) як інструмент обігу не стали анахронізмом, але ринок їхнього застосування потребує модернізації. Особливу увагу приділено необхідності імплементації моделі Model Law on Electronic Transferable Records (MLETR), розробленої UNCITRAL, на прикладі України з порівнянням із досвідом Туреччини (спільно з ЄБРР-консультуванням).Стан обігу векселів в Україні за останні три роки

Стан обігу векселів в Україні за останні три роки

Кількісна база та тенденції

Згідно із звітом Національного банку України, у 2024 році близько 60% банків не здійснювали жодних операцій із векселями, що свідчить про певну «пасивність» інструмента у банківській системі.

Незважаючи на це, векселі не зникли — вони все ще присутні, але в менших масштабах, менш публічно. У 2023 році звіт НБУ зауважує: «…операції банків з векселями залишаються фрагментарними, обсяги обмежені, банківський канал не домінує».

Отже, хоча інструмент існує, значна частина системи не залучена, а обсяги залишаються обмеженими, що знижує видимість обігу та його роль як масового механізму.

Нормативні ініціативи

У лютому 2024 року Україна ухвалила Закон № 3586-IX «Про аграрні ноти», який набирає чинності з 1 січня 2025 року та вводить новий цінний папір — аграрну ноту з електронною формою обліку.

Також у 2024 році були внесені зміни до Порядку обігу податкових векселів, що демонструє державну стратегію щодо модернізації інструменту.

Ці нормативні зміни сигналізують про те, що державний сектор визнає необхідність модернізації вексельного обігу, проте поки що це здебільшого нормативні потенціали, а не масштабна практика.

Висновок із фактів

Отже, векселі не зникли — вони ще присутні в статистиці банків, є нові законодавчі інструменти (аграрні ноти), але їхній обіг стає менш публічним, менш інтегрованим у класичні банківські канали і частково переходить у нову форму. У певному сенсі це означає: «не афішуються», бо банки неохоче залучаються, кількість учасників обмежена, а нормативні новації ще не набрали повної сили.

Чому про векселі не говорять: причини замовчування

Інфраструктурні та банківські бар’єри

Банки зазначають низький рівень попиту та високі процесингові витрати: операції з векселями потребують окремого обліку, авалювання, перевірки контрагентів тощо. У звіті НБУ вказується, що значна кількість установ - 60 % - не здійснювала таких операцій.
Це означає, що навіть при наявності інструмента банківська система його не просуває активно, знижуючи видимість на ринку.

Нові форми інструментів і перехідність

Законодавчі ініціативи (наприклад, аграрні ноти) передбачають електронну форму. Це означає, що традиційні паперові векселі або векселі-розписки можуть поступово відходити, а перехідний період часто стає «невидимою» фазою — коли інструмент є, але не виводиться на видиму частину ринку.

Фіскальні та репутаційні ризики

Векселі історично використовувалися як інструмент відтермінування платежів або забезпечення зобов’язань. У країнах із високим рівнем «сірого» обігу вони можуть стати засобом приховування доходів або ухилення від оподаткування. У такому контексті учасники ринку можуть цілком свідомо зменшувати публічність таких операцій, щоб уникнути надмірного контролю.

Вексель у тіньовій економіці України: прихований фінансовий обіг

Вексель, як правовий інструмент, що поєднує риси цінного паперу та боргового зобов’язання, ніколи не зникав повністю з української економіки. Проте значна частина операцій із ним залишається поза публічною статистикою.

Згідно з аналітичними даними Prozorro, у публічних закупівлях за останні три роки понад 1,2 тис. компаній використовували векселі або їхні аналоги як гарантійний інструмент. Пошук у відкритих тендерних картках Prozorro показує конкретні приклади закупівель, де текстова документація містить слово «вексель» (наприклад, у вимогах з оплати або в умовах передачі прав). Окремі тендерні картки навіть містять відскановані векселі чи документи з їх мінімальною інформацією. Приклади карток підтверджують сам факт використання векселів у закупівлях. Громадські аналітичні інструменти (BI Prozorro, DoZorro) забезпечують технічну можливість для збору і верифікації таких метрик.

Водночас лише приблизно 15% таких операцій було відображено у фінансовій звітності відповідно до вимог НБУ чи Мінфіну. Це означає, що вексельний обіг фактично функціонує у «сірій зоні» між приватним фінансуванням і бухгалтерською оптимізацією.

Схеми використання

У тіньовому сегменті української економіки векселі залишаються одним із найзручніших інструментів прихованого фінансового маневрування. Їхня юридична форма дозволяє здійснювати розрахунки, не створюючи безпосередніх грошових потоків, а отже — залишатися поза миттєвим контролем банківського та податкового нагляду.

Одним із поширених напрямів використання є взаємозаліки між підприємствами. Компанії, пов’язані через спільну власність або ті, що перебувають у єдиному виробничо-торговельному ланцюгу, випускають векселі на взаємне погашення заборгованості. Такі операції часто дозволяють «вирівняти» баланси без реального руху коштів, а подекуди — й мінімізувати податкові зобов’язання. Формально все виглядає як звичайна фінансова операція, однак у дійсності відбувається лише обмін паперами з відкладеним терміном сплати.

Не менш характерним явищем є псевдофінансування, коли окремі небанківські фінансові компанії випускають векселі, фактично використовуючи їх як замінник короткострокових кредитів. Така практика створює своєрідну зону регуляторної невизначеності: компанії не підпадають під вимоги банківського нагляду, проте здійснюють операції, близькі за суттю до кредитування. Це формує додаткові ризики як для контрагентів, так і для всієї фінансової системи.

Ще один канал тіньового використання — транзитні операції. Вексель у цьому випадку стає інструментом переміщення коштів між юрисдикціями або уникнення валютного контролю. Операції будуються за принципом послідовного переуступлення векселів між компаніями, що формально не порушує валютне законодавство, але фактично дозволяє виводити активи за кордон без відображення у звітності.

Нарешті, в українській практиці періодично виявляються й так звані «вексельні піраміди». За оприлюдненими даними Державної податкової служби, фіксуються випадки використання податкових векселів у схемах формування фіктивного податкового кредиту з ПДВ. Конкретні статистичні показники таких схем не публікуються, що, ймовірно, пояснюється як обмеженнями слідчих процедур, так і небажанням створювати панічні настрої на ринку. Водночас фахівці податкової сфери визнають, що вексельні інструменти залишаються одним із найвразливіших елементів у системі фінансового контролю через їхню гнучкість, юридичну складність та обмежену прозорість.

Таким чином, вексель - легальний фінансовий інструмент - у руках недобросовісних гравців продовжує виконувати роль «сірої» зони, де баланс між ліквідністю та законністю є вкрай хитким.

Чому вексель залишається зручним у тіньовій економіці

Попри те, що вексель є одним із найстаріших інструментів фінансового обігу, в Україні він зберігає репутацію «зручного тіньового інструменту». Його юридична конструкція, формально проста, на практиці дає можливість вибудовувати складні ланцюги взаємозаліків і фінансових зобов’язань, залишаючись поза системним контролем.

Передусім цьому сприяє непрозорість реєстрації. В Україні досі не існує єдиного електронного реєстру векселів або централізованої системи їхнього обліку. Кожен документ існує окремо - на паперовому носії або у внутрішніх реєстрах фінансових компаній. Це унеможливлює перевірку справжності векселя, його дійсності та простеження всього ланцюга передачі. Як наслідок - один і той самий вексель може бути об’єктом кількох зобов’язань, що створює простір для маніпуляцій.

Другою вразливою ланкою є слабкий контроль за небанківськими фінансовими установами. Саме ці структури - кредитні спілки, фінансові компанії, факторингові чи лізингові посередники - часто виступають емітентами або обліковцями векселів. Вони не підпадають під жорсткі вимоги банківського нагляду, а тому їхня звітність і комплаєнс-процедури залишаються фрагментарними. У результаті держава має обмежену можливість відстежувати реальний обсяг зобов’язань, що циркулюють поза банківською системою.

Ще одна причина - податкова нейтральність цього інструменту. З точки зору податкового законодавства, видача або передача векселя не вважається фактом здійснення грошового платежу. Це дозволяє компаніям відтерміновувати момент виникнення податкових зобов’язань - наприклад, з податку на прибуток чи ПДВ - і тим самим «переносити» їх у часі. Для тіньових схем це зручний механізм відкладання фіскального навантаження або приховування обороту.

І, нарешті, важливим чинником залишається недовіра до судового захисту. У разі порушення вексельних зобов’язань компанії рідко звертаються до суду, побоюючись репутаційних ризиків, розголосу або затяжних процесів. Відсутність швидкого та ефективного механізму судового врегулювання стимулює неформальні домовленості й підштовхує бізнес до використання позаправових способів розрахунку.

Таким чином, вексель в українських реаліях поєднує в собі юридичну легальність і практичну зручність для напівтіньових операцій. Поки не буде створено прозорої системи електронного обліку, ефективного нагляду за небанківськими установами та швидкого арбітражного захисту, цей інструмент і надалі залишатиметься «сірою» зоною фінансового обігу.

Наслідки такого підходу

Зниження ліквідності й ефективності інструмента

Якщо банківська система не залучена та інструмент використовується фрагментарно, він втрачає привабливість як засіб фінансування чи обігу. Бізнес, який міг би залучати капітал через векселі, обмежений, що знижує потенціал цього фінансового механізму.

Проблеми прозорості й регуляторного контролю

Менш публічний обіг автоматично створює умови для «сірого» обороту, менш ефективного нагляду з боку контролюючих органів. Це створює ризики для бізнесу (невизначеність) і для держави (втрата податкових надходжень, ускладнений моніторинг).

Вплив на економіку

Тіньовий обіг векселів створює двоїстий ефект. З одного боку, він забезпечує ліквідність у корпоративному секторі, що особливо важливо в умовах війни, падіння кредитування та обмеженого доступу до капіталу.
З іншого боку - підриває довіру до фінансової системи, знижує податкову базу та ускладнює оцінку реального рівня корпоративної заборгованості.

Аналітики вказують, що вексельні операції - один із найбільш ризикових елементів фінансового обігу у публічному секторі; хоча офіційна класифікація не оприлюднена, ця практика часто згадується поруч із випадками безтоварних контрактів та гарантійних депозитів. 

Як зазначено у звіті ЄБРР за 2024 рік, «відсутність електронного реєстру обмежує можливість контролю з боку держави, створюючи простір для маніпуляцій, що можна подолати лише впровадженням MLETR-сумісних рішень».

Юридична невизначеність

Коли обіг інструмента менш стандартизований, банки та інші фінансові установи зіштовхуються з запитаннями: наприклад, яка форма векселя є дійсною? чи можна його передати електронно? чи визнає суд таке зобов’язання? Судова практика показує, що правозастосування залишається різнорідним, а це підвищує ризики для учасників.

Вексель і цифрова економіка: недоосмислений інструмент

Чому електронні векселі досі не повністю впроваджені в Україні? Відповідь - у поєднанні технічних, нормативних і репутаційних бар’єрів. По-перше, інфраструктура для обліку, передачі, авалювання електронного документа ще не стала масовою. По-друге, законодавство лише починає адаптуватися до електронного обігу. По-третє, ринок ще недостатньо мобілізований для перетворення векселя зі старого паперово-банківського інструмента на цифровий пост-банковий.

Порівняння з Туреччиною та MLETR

У публікації ЄБРР зазначено, що країни (зокрема Туреччина) розглядають цифровізацію торгових документів, включно із векселями, у контексті MLETR-сумісності. Тобто правова реформа і технологічна реформа йдуть пліч-о-пліч. Туреччина виступає прикладом, де міжнародні інститути консультували реформи права та технічні пілот-проєкти одночасно.

Погляд з майбутнього: MLETR як «цифровий перехід» права власності

MLETR створює правову основу для того, щоб електронні інструменти (векселі, аграрні ноти, транспортні/торговельні документи) визнавалися таким же чином, як паперові. Це означає: власність і передача прав за допомогою електронного запису мають юридичну дієвість.

Для України це можливість переосмислити вексель як не просто боргове зобов’язання, а як цифровий актив, який може інтегруватися в національну систему електронного документообігу, бути предметом факторингу, залучення капіталу, передання між учасниками.

Цифрова верифікація, реєстри, авалювання банками - усе це може перетворити «невидимий» обіг векселів на прозорий, ефективний інструмент фінансування.

Рекомендації для законодавця: від паперового минулого до цифрового майбутнього

Сьогодні перед законодавцем стоїть не просто технічне завдання - він має визначити й усталити нову парадигму. Необхідно усвідомити: цифровий вексель - це не просто заміна паперу на екран, це зміна способу функціонування фінансових зобов’язань, зміна каналів кредитування, зміна довіри. У цьому контексті першочерговим стає не чек-лист дій, а стратегічне бачення: як держава хоче бачити інструмент обігу за п’ять, десять років?

По-перше, варто акцентувати на тому, що законодавець має створити умови, коли електронний вексель отримує таке саме юридичне визнання, як і паперовий - тобто забезпечити функціональну еквівалентність. Це фундамент. Далі треба забезпечити, щоб електронний формат не був прив’язаний до однієї технології, аби не створити бар’єр розвитку.

По-друге, варто зосередитися на стимулюванні фінансових установ - банків та небанківських кредиторів - до участі у цифровому обігу: через пілотні проєкти, партнерства, державно-приватні ініціативи. Такий механізм дозволить «оживити» інструмент і підвищити його видимість.

По-третє, держава має усвідомлювати: без прозорості неможливий розвиток. Тому наріжним елементом має стати публічна статистика, моніторинг, відкриті дані щодо обігу векселів - це підвищить довіру і зменшить репутаційні ризики.

І, нарешті, законодавець повинен діяти в тандемі з міжнародними стандартами та практиками. Досвід Туреччини з підтримкою ЄБРР показує: реформу варто проводити синхронно в трьох площинах - право, технологія, ринок. Ухилення від цього веде до того, що інструмент залишиться фрагментарним, менш ефективним, і потенціал його не реалізується.

Висновки

Інструмент векселя в Україні - жива, але трансформована складова фінансово-торговельного механізму. Він не зник, але частково відійшов у тінь або в менш видимі канали, через що його роль і потенціал використовуються далеко не повною мірою. Нові нормативні ініціативи створюють основу для переходу до цифрового обігу, але без системного підходу - технологічної інфраструктури, банківської участі і правового забезпечення - ми ризикуємо втратити можливість модернізувати інструмент.

Впровадження MLETR-сумісного електронного векселя - це саме та своєчасна реформа: вона відповідає як міжнародним стандартам (як приклад - досвід Туреччини і ЄБРР), так і національним потребам. Якщо законодавець не скористається цією можливістю, Україна ризикує залишитися з менш ефективним, менш прозорим, менш «банківським» обігом векселів, що в умовах війни та потреби мобілізації фінансів є особливо небажаним.