Відмова від спадщини: процедура та наслідки

В процесі спадкування спадкоємці мають право як прийняти спадщину, так і відмовитись від її прийняття. На перший погляд здається, що кожен спадкоємець прагне прийняти спадщину, адже це означає набуття майна і збільшення власних активів. Проте часто спадкоємці свідомо відмовляються від спадщини — через борги спадкодавця, конфлікти між спадкоємцями, небажання нести витрати на утримання нерухомості або ж із міркувань родинної етики. Така поведінка цілком відповідає принципу диспозитивності цивільного права, адже кожна особа має свободу вирішувати, реалізовувати спадкове право чи ні.

Відмова від спадщини, на відміну від неприйняття спадщини, є вольовою дією спадкоємця, що передбачає здійснення певних визначених законодавством дій, чітко регламентована процедурно та має незворотню дію. У зв’язку з цим для визнання відмови дійсною, вона має бути вчинена у порядку, передбаченому законодавством.

Загалом, інститут відмови від спадщини є важливим елементом гнучкості цивільного обороту, який забезпечує баланс між свободою особи та стабільністю майнових відносин. Його належне застосування сприяє уникненню конфліктів, прозорому розподілу спадкової маси та утвердженню принципу вільного волевиявлення особи.

Право на прийняття або відмову від спадщини

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Для прийняття спадщини спадкоємець, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, протягом 6 місяців з дати відкриття спадщини має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Якщо ж така заява не подана протягом встановленого строку, спадкоємець вважається таким, що не прийняв спадщини. Отже неприйняття спадщини не потребує від спадкоємців здійснення жодних дій.

Крім цього, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом того ж таки 6-місячного строку з дати відкриття спадщини, подавши відповідну заяву про відмову від прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Для забезпечення інтересів вразливих категорій осіб, їхні можливості відмовитись від належних їм спадкових прав обмежені законодавством. Так зокрема:

• особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини лише за згодою піклувальника і органу опіки та піклування;
• неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування;
• батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Процедура відмови від спадщини

Заява про відмову повинна бути подана протягом 6-місячного строку, встановленого для прийняття спадщини. Така заява має бути подана нотаріусу або уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування особисто спадкоємцем, який відмовляється від спадщини. Подання такої заяви через представника за довіреністю не допускається. Однак таку заяву можна подати:

• безпосередньо прибувши до нотаріуса – тоді нотаріус встановлює особу заявника, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка, яка скріплюється підписом нотаріуса, а нотаріальне засвідчення справжності підпису заявника на заяві не вимагається, або
• надіславши її нотаріусу засобами поштового зв’язку - в такому разі підпис на заяві має бути нотаріально засвідчений, а у разі засвідчення її іноземним нотаріусом - вона також повинна бути належним чином легалізована або засвідчена шляхом проставлення апостилю.

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Наслідки відмови від спадщини

Перш за все, основним наслідком є припинення спадкових прав особи, що відмовилась. Вона втрачає право на отримання своєї частки майна, що входить до спадкової маси, і, разом з цим, до неї не переходить частка зобов’язань спадкодавця, включно з борговими.

З точки зору наслідків для інших спадкоємців існує два види відмови від права на прийняття спадщини: без зазначення особи, на користь якої вона зроблена, та із зазначенням такої особи або осіб.

Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Однак варто зауважити, що відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. У разі відмови від прийняття спадщини усіма спадкоємцями за заповітом право на спадкування отримують спадкоємці за законом почергово.

Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.

Однак спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом, а спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом, незалежно від черги.

Важливо пам’ятати, що відмова не може бути частковою. Спадкоємець не може прийняти тільки частину спадкового майна, яке входить до його частки спадкування, а від іншої частини відмовитись. Відмова від спадщини є безумовною і беззастережною.

Відмова від спадщини vs неприйняття спадщини

Як вже зазначалось, відмова від спадщини є вольовою дією спадкоємця, що передбачає здійснення певних визначених законодавством дій, тоді як неприйняття спадщини характеризує ставлення спадкоємця до спадщини як невизначене: спадкоємець не вчиняє жодних дій – ні направлених на прийняття спадщини, ні направлених на відмову від неї. 

Проте на відміну від відмови від спадщини, яка є безумовною і після закінчення 6-місячного строку з дати відкриття спадщини не може бути відкликана, у разі неприйняття спадщини не можна категорично стверджувати, що спадкоємець абсолютно втратив право на спадкування. Так за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини (по суті, не прийняв спадщину), може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу. Крім того, у випадку неприйняття спадщини у визначений строк з поважної причини, суд може визначити додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.

Отже інші спадкоємці, які спадкують частку майна спадкоємця, що відмовився від своєї частки у спадщині, є більш захищеними, ніж ті, які спадкують частку спадкоємця, який не прийняв спадщину, оскільки у випадку відмови всі учасники спадкового процесу перебувають у стані правової визначеності.

Загалом відмова від спадщини – серйозний правовий крок, який вимагає усвідомлення правових наслідків як для спадкоємця, що відмовляється, так і для інших спадкоємців, які замість нього спадкують майно спадкодавця. Законодавство вимагає суворого дотримання процедури здійснення відмови для уникнення визнання такої вимоги недійсною та оскарження прав спадкоємців, які спадкуватимуть замість того, хто відмовився, адже більшість спорів виникають саме через формальні порушення: невчасне подання заяви, відмова без згоди органу опіки тощо.

З практичної точки зору, відмова може бути доцільною у разі наявності великих боргів спадкодавця, суперечностей між спадкоємцями або небажання приймати майно, яке створює більше обтяжень, ніж вигод. Водночас, відмова від спадщини повинна бути зваженим та усвідомленим рішенням, адже повернутись до кола спадкоємців уже буде неможливо.