Віртуальні активи під прицілом FATF: глобальні висновки та виклики для України

Глобальна легалізація крипторинку та нові тренди в протидії використанню криптоактивів у злочинній діяльності

Світ фінансів уже давно перестав бути виключно світом паперових банкнот, сейфів і банківських відділень. Віртуальні активи, які ще кілька років тому здавалися грою для вузького кола ентузіастів, тепер стали частиною глобальної економіки. Вони приваблюють інвесторів, підприємців і спекулянтів — і водночас швидко стають інструментом у руках шахраїв, відмивачів коштів і порушників санкційних режимів.

Саме тому останній, шостий Огляд FATF щодо віртуальних активів (VA) та постачальників послуг з віртуальними активами (VASP) став не просто статистичним зведенням, а дзеркалом, у якому кожна країна може побачити свої сильні та слабкі сторони. І для України це дзеркало показує чіткий сигнал: ми на правильному шляху, але втрата темпу може коштувати дорого.

Згідно з оцінками FATF, сьогодні 82% опитаних юрисдикцій уже визначили свій підхід до регулювання крипторинку. Більшість (62%) обрали шлях регулювання, тоді як 20% вирішили піти радикальніше — заборонити діяльність у цьому сегменті. Решта досі вагається, вивчаючи досвід інших.

Впровадження так званого Правила подорожей (Travel Rule) — одного з ключових інструментів для відстеження транзакцій — теж просувається: 73% країн уже ухвалили норми, що зобов’язують VASP збирати та обмінюватися даними про відправника й отримувача. Це серйозний крок уперед, адже ще кілька років тому навіть лідери ринку не мали ані технологій, ані правової бази для цього.

Проте за статистичними перемогами приховуються серйозні виклики. FATF відверто визнає: ключові проблеми лежать у площині реалізації. Закони можуть бути ухвалені, але ефективне ліцензування, нагляд і правозастосування залишаються слабкими. У деяких країнах це пояснюється браком ресурсів і фахівців, у інших — політичними компромісами або опором індустрії.

Ризики на горизонті: DeFi, шахрайство, санкції та стейблкоїни

Огляд FATF фіксує чотири тенденції, які потребують особливої уваги.

Перше — DeFi. Масове впровадження децентралізованих фінансових сервісів без належного контролю може перетворити крипторинок на сучасний аналог «Дикого Заходу». Смартконтракти не знають кордонів, а відсутність централізованого адміністратора ускладнює нагляд. У 2025–2026 роках FATF планує випустити окремий звіт, присвячений DeFi, але ризики вже очевидні.

Друге — зростання масштабів шахрайства. За оцінками, збитки від криптошахрайств досягли $51 млрд. Це означає, що злочинці стають технологічно більш підкованими, а методи соціальної інженерії — витонченішими.

Третє — використання віртуальних активів для обходу санкцій. Ідеться не лише про кримінальні мережі, але й про державних суб’єктів, які намагаються уникати обмежень міжнародного права. FATF рекомендує посилити міжнародну співпрацю та інформаційний обмін.

Четверте — стейблкоїни. Їхнє широке використання в незаконних операціях демонструє, що диференційований підхід до регулювання емітентів створює прогалини. У 2026 році очікується спеціальний звіт FATF про ризики та найкращі практики регулювання стейблкоїнів.

Глобальна легалізація крипторинку як інструмент боротьби зі злочинністю: мотивація та уроки з практики

Міжнародний досвід свідчить: саме виведення ринку з тіні, його прозоре регулювання та контроль за ключовими учасниками створюють ефективні бар’єри для кримінального використання технологій блокчейн.

Коли криптовалютний обіг перебуває у «сірій зоні» або під повною забороною, злочинці отримують подвійний виграш: по-перше, вони продовжують використовувати активи для відмивання коштів, обходу санкцій чи фінансування тероризму, по-друге — роблять це в умовах повної відсутності регуляторного моніторингу. Держава втрачає можливість не лише запобігати злочинам, а й документувати їх для судового переслідування.

Приклади країн, які запровадили повну заборону (наприклад, Китай), показують, що чорний ринок VA продовжує існувати через P2P-платформи, офшорні біржі та DeFi-сервіси. У таких умовах правоохоронці не отримують даних від учасників ринку, а злочинні транзакції зникають з поля зору регуляторів.

Таким чином, заборона лише концентрує обіг у неконтрольованих зонах, тоді як легалізація, навпаки, розширює зону правозастосування і дає державі доступ до цифрових слідів злочинців.

Глобальна легалізація крипторинку не є поступкою індустрії, а навпаки — інструментом її очищення та створення прозорих правил гри. Для правоохоронців і судів це означає:

• доступ до транзакційних даних у реальному часі;
• підвищення якості цифрових доказів;
• зміцнення міжнародної співпраці;
• зниження ризику використання країни як транзитної юрисдикції для відмивання коштів.

Там, де крипторинок функціонує в легальному полі та під наглядом, відсоток злочинних транзакцій зменшується, а ефективність їхнього розслідування зростає. Це і є головний аргумент, чому легалізація — не загроза, а інструмент боротьби зі злочинністю.

Наприклад, після легалізації та введення обов’язкового ліцензування VASP (2021 рік) фінансові регулятори Південної Кореї створили систему 24/7 моніторингу транзакцій спільно з найбільшими біржами. Це дозволило виявляти та блокувати підозрілі перекази ще на етапі їх виконання. Результат — кілька успішних справ із повернення коштів жертвам криптозлочинів.

У Канаді з 2020 року всі криптосервіси зобов’язані реєструватися у FINTRAC як оператори грошових послуг. У 2021-му в країні повністю запровадили Travel Rule. Це дало змогу ідентифікувати учасників транскордонних переказів, пов’язаних із мережами, що займалися кібервимаганням (ransomware).

Після врегулювання ринку криптовалют (Payment Services Act) влада Сінгапуру змогла закрити низку великих схем відмивання коштів, де цифрові активи використовувалися для конвертації та виведення коштів у фіат. Ключовим елементом стала вимога повного KYC для всіх клієнтів ліцензованих платформ.

Регламенти Європейського Союзу MiCA, AMLR і TFR створили єдину зону правового поля для VASP у 27 країнах. Це різко скоротило кількість «регуляторних гаваней» усередині ЄС і дозволило фінансовим розвідкам швидше обмінюватися даними. Уже в перший рік після часткової імплементації TFR зафіксовано зростання ефективності заморожування коштів на 22% у справах про кіберзлочини.

В умовах глобалізації та цифровізації ринків боротьба з загрозами – від відмивання коштів і фінансування тероризму до ухилення від санкцій і шахрайства – неможлива без цілісної законодавчої бази.

Шахрайство є транснаціональною злочинністю

Останнім часом UNODC опублікувало ряд нових документів щодо віднесення шахрайства до транснаціональної злочинності з обґрунтуваннями такого підходу, спираючись на статті Палермської Конвенції. 

Відповідно до положень Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності (UNTOC), ратифікованої Україною Законом № 1433-IV від 04.02.2004 р., її дія поширюється на будь-який «тяжкий злочин» (ст. 2, п. b; ст. 3, п. 1), тобто кримінальне правопорушення, за яке передбачено максимальне покарання у вигляді позбавлення волі строком не менше чотирьох років, якщо воно:

1. вчинене організованою злочинною групою (ст. 2, п. a UNTOC);
2. має транснаціональний характер (ст. 3, п. 2 UNTOC).

Організоване шахрайство, за наявності вищевказаних ознак, підпадає під сферу застосування UNTOC. Це підтверджується офіційними документами Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC), зокрема:

• Issue Paper on Organized Fraud (2024), у якому визначено типології організованого шахрайства, окреслено транснаціональні механізми його вчинення та надано рекомендації щодо імплементації UNTOC;
• Резолюція 12/2 Конференції сторін UNTOC (2024), яка визнає зростання глобальної загрози організованого шахрайства та закликає держави-учасниці до координації зусиль;
• Матеріали глобального звіту "Inflection Point" (2025), що фіксують масштабну діяльність шахрайських мереж у кількох регіонах світу, із застосуванням сучасних технологій, відмиванням доходів та пов’язаними злочинами.

Враховуючи наведене, пропонується офіційно розглядати організоване шахрайство, що відповідає критеріям «тяжкого злочину» з ознаками організованості та транснаціональності, як складову транснаціональної організованої злочинності. Це дозволить:

• застосовувати до нього повний спектр механізмів міжнародного співробітництва, передбачених UNTOC (екстрадиція, взаємна правова допомога, спільні розслідування, конфіскація активів);
• гармонізувати національне законодавство з міжнародними стандартами та кращими практиками;
• підвищити ефективність виявлення, розслідування та притягнення до відповідальності причетних осіб.