Встановлення батьківства: судовий порядок та ДНК-тест

Питання визначення походження дитини від матері та батька є одним із фундаментальних у сімейному праві для визначення правового зв’язку між дитиною та її батьками. У більшості випадків батьківство встановлюється без труднощів – на підставі документа пологового будинку щодо походження дитини від жінки і добровільного визнання чоловіком свого батьківства стосовно дитини або за фактом перебування матері і батька у шлюбі. Однак іноді виникають конфліктні ситуації: чоловік відмовляється визнавати дитину, мати не має достатніх доказів для внесення відомостей про батька до реєстраційного запису про народження дитини або між сторонами існує спір щодо біологічного походження дитини.

Такі спори можуть породити низку проблем: дитина може залишитися без належного матеріального утримання, втратити право на спадкування чи соціальні гарантії, а мати – без необхідної допомоги у вихованні. Водночас неправильно визначене батьківство може призвести до протилежної ситуації, коли на чоловіка покладаються обов’язки щодо дитини, з якою він не має біологічного зв’язку.

Конфлікти між батьками щодо визнання батьківства найчастіше вирішуються в судовому порядку, де центральну роль відіграє молекулярно-генетична експертиза (ДНК-тест). Вона дозволяє з високим рівнем точності встановити біологічний зв’язок між батьком і дитиною, проте викликає питання щодо наслідків відмови від її проходження.

Основні правила визначення походження дитини

За загальним встановленим правилом, дитина, зачата та/або народжена у шлюбі, походить від подружжя - як матері, так і батька. І навіть дитина, народжена до спливу 10 місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, вважається такою, що походить від подружжя. Однак, тут можуть бути варіанти: 

• подружжя, а також колишнє подружжя, якщо шлюб уже припинено, у разі народження дитини до спливу 10 місяців від дня припинення їхнього шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану (далі – «орган РАЦС») спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Але така вимога може бути задоволена органом РАЦС лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства;
• якщо дитина народилася до спливу 10 місяців від дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі, але батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на підставі його спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за рішенням суду.

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини, а походження від батька – або за спільною заявою матері та батька дитини, або за рішенням суду.

Визнання батьківства 

У разі, якщо мати або батько відмовляються подати спільну заяву про визнання батьківства, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. В такому разі позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Окрім того, такий позов може бути пред’явлений і чоловіком, який вважає себе батьком дитини.

Позови про визнання батьківства приймаються судами у разі, якщо:

• дитина народжена матір’ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень вчинено за прізвищем матері, а ім’я та по батькові дитини записано за вказівкою матері;
• у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання, запис про матір та батька дитини здійснюється за заявою родичів, інших осіб або представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина.

Особливості справ про визнання батьківства

Рішення щодо визнання батьківства має ґрунтуватись на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них. Так питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це, оскільки законодавство не встановлює конкретного переліку доказів для визнання батьківства певної особи - підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи.

Звісно, жоден доказ не має для суду наперед установленого значення і суд оцінює докази в їхній сукупності, однак важко не погодитись з тим фактом, що наразі в судовій практиці основним доказом для вирішення питання про визнання батьківства є судово-генетична експертиза - так званий ДНК-тест.

Особливістю ДНК-тесту є точність результатів, яка сягає 99,99%, що робить його достатньо надійним доказом, тому суди враховують, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає  будь-який інший доказ, наданий сторонами з метою підтвердження або спростування факту  оспорюваного батьківства.

Очевидним є той факт, що для проведення експертизи необхідно відібрати зразки як у дитини, так і у потенційного батька. Однак не завжди згоду на відбір зразків надають або потенційний батько, або мати, з якою дитина проживає, в залежності від обставин справи. Що ж в такому разі робити суду, якщо ДНК-тест є найбільш надійним і, по суті, єдиним достовірним доказом підтвердження батьківства? 

В такій ситуації, у разі ухилення учасника справи від надання експертам необхідних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи або від участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд, залежно від того, хто із осіб ухиляється, а також в залежності від того, яке ця експертиза має для них значення, може або визнати факт, для з’ясування якого експертиза призначалась, або відмовити у його визнанні. Крім того, важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій.

По суті, за ухилення від участі в експертизі встановлена певна спеціальна процесуальна санкція для осіб, які ухиляються. До прикладу, матір’ю дитини подано позов до батька про визнання його батьківства щодо дитини, і батько ухиляється від проведення судово-генетичної експертизи. В такому разі суд дійде висновку про те, що оскільки батько, як відповідач у справі, мав би бути зацікавленим в отриманні доказу відсутності кровного споріднення з дитиною, а тому своїми діями він фактично підтверджує факт наявності такого споріднення. У зв’язку з цим суд би задовольнив позов та визнав батьківство такої особи щодо дитини навіть попри те, що ДНК-тесту проведено не було.

Встановлення факту батьківства

В окремих випадках в судовому порядку може встановлюватись факт батьківства (що процесуально відрізняється від визнання батьківства в судовому порядку). Така процедура передбачена виключно у разі смерті чоловіка, який був батьком дитини, але не перебував у шлюбі з матір’ю такої дитини. В такому разі заява про встановлення факту батьківства розглядається в порядку окремого провадження, що передбачено для встановлення фактів, які мають юридичне значення. 

Якщо ж особа вважається зниклою безвісти, але немає відомостей про її смерть чи рішення суду про визнання її померлою, встановлення батьківства такої особи здійснюється шляхом подання позову про визнання батьківства в порядку позовного провадження, як описано вище.

Питання визначення батьківства є дуже чутливим, оскільки поряд з визначенням правового статусу дитини щодо походження від матері та батька і встановленням пов’язаних з цим прав та обов’язків, таке визначення зачіпає також питання самоідентифікації, родинної належності і психологічного комфорту дитини як особистості. Проте повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на розвиток людини як особистості, тому судова практика формується саме навколо цього завдання.