Як екологічний фінансовий контроль може свідчити про гармонійність євроінтеграції українського бізнесу

Оновлено: 25 лютого 2026 о 17:05

Важливою передумовою розвитку українського підприємництва на території ЄС є своєчасне подання фінансової звітності до органів місцевої влади та належне наповнення державного бюджету.

В українських реаліях система обліку тісно пов’язана з квартальною та річною звітністю. Залежно від напряму діяльності компанії фінансові зобов’язання можуть включати плату за користування надрами, використання водних ресурсів тощо.

Особливістю таких платежів, на відміну від податку на прибуток, є їхня пов’язаність із фактичним користуванням ресурсом, наданим у розпорядження компанії, незалежно від отриманого фінансового результату. Водночас не слід залишати поза увагою непрямі платежі спеціального призначення, які безпосередньо впливають на можливість використання підприємствами природних ресурсів.

Саме платежі спеціального призначення становлять потенційний економічний інтерес за кордоном, тоді як в Україні вони не завжди перебувають у належному фокусі контролюючих органів. Одним із ключових напрямів контролю за використанням відповідного податкового ресурсу, на який вже сьогодні варто звернути увагу, є екологічний податок.

Екологічна податкова декларація є звітним документом для компаній, що здійснюють викиди забруднюючих речовин у повітря або воду, а також розміщують чи утилізують відходи. Відповідно сума сплаченого екологічного податку формується залежно від обсягів такого забруднення, застосовуваних коефіцієнтів, виду викидів, операцій з утилізації відходів та надання екологічних послуг. У зв’язку із цим законодавством передбачено окремі ставки податку за викиди в атмосферне повітря, у водні об’єкти, за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, а також за утворення радіоактивних відходів. Контроль за дотриманням зазначених вимог та правильністю їх застосування покладено, зокрема, на Державну екологічну інспекцію (ДЕІ). Саме з цією метою ДЕІ за результатами перевірок складає відповідні акти, розраховує завдані довкіллю збитки та, у разі виявлення порушень, пред’являє претензії, звертається з позовами до суду або направляє матеріали до правоохоронних органів для вжиття заходів реагування.

Таким чином, екологічні стандарти та пов’язані з ними податкові механізми виступають важливим інструментом фінансового й регуляторного впливу на діяльність бізнесу, особливо в контексті європейської інтеграції. Неналежне ведення екологічної звітності та недотримання вимог природоохоронного законодавства на території ЄС не лише збільшують податкові ризики, а й підвищують інвестиційну неспроможність розвитку українських компаній на міжнародному ринку, адже екологічні фінансові зобов’язання за кордоном спрямовані навіть не для мінімізації викидів, а на інвестиції у відновлення довкілля.

До найвірогідніших фінансових ризиків у рамках надання послуг підприємствами, що увійшли у списки контролю органами захисту довкілля, можна віднести:

відмову державних банків у наданні кредитів на здійснення господарської діяльності;
неможливість брати участь у державних кампаніях, спрямованих на виготовлення продукції;
виключення з ланцюгів постачання вже існуючих кампаній;
ініціювання масштабних позовів у судах у випадку, якщо підприємство використовувало у рекламних інтеграціях стратегію «greenwashing» (псевдоековиробництва, органічність продукції, тощо);
зменшення фінансової підтримки з боку інвесторів (транснаціональних корпорацій та інвестиційних фондів).

Уряд ЄС не стоїть осторонь, адже окрім запровадження фінансових санкцій у країнах Європи було також затверджено стратегію EU Green Deal, яка передбачає скорочення викидів майже на 90% до 2070 року.

Крім того, ухвалено директиву Corporate Sustainability Reporting Directive (CSRD), що посилює відповідальність компаній за екологічну складову діяльності, зокрема, екологічна звітність для великих компаній запроваджується з 2025 року, а для підприємств середнього бізнесу – з 2026 року за стандартами, що охоплюють зміну клімату, забруднення водних ресурсів, екосистеми та використання зазначених ресурсів. Підприємства зобов’язані подавати звітність за CSRD у 2025 та 2026 роках відповідно до положень, що вносять зміни до Директиви 2013/34/ЄС (Accounting Directive) за критеріями класифікації підприємств.

Примітка: Відповідно до статті 3 Accounting Directive великими підприємствами вважаються ті, що відповідають щонайменше 2 із 3 критеріїв: середня кількість працівників перевищує 250 осіб, чистий річний оборот перевищує 40 млн євро або балансова вартість активів перевищує 20 млн євро.

Водночас CSRD і ESRS (Європейські стандарти звітності зі сталого розвитку) передбачають надання фінансовим установам доступу до інформації, необхідної для виконання їхніх власних регуляторних зобов’язань. У зв’язку з тим, що компанії, які підпадають під CSRD та ESRS, зобов’язані розкривати інформацію про екологічні аспекти, це впливає на доступ до фінансування та інвестицій (як зазначалося вище: банки можуть відмовити у кредиті, якщо підприємство порушує екологічні стандарти).

Водночас директива Corporate Sustainability Due Diligence Directive (CSDDD) спрямована на скорочення негативного впливу на довкілля до 2050 року великими підприємствами. Відповідно компанії, які одночасно підпадають під CSRD та ESRS, не повинні подавати додаткову інформацію окремо за CSDDD.

Екологічні стандарти ЄС не лише про податкові зобов’язання, але й про необхідність капіталовкладення, наприклад, Taxonomy Regulation (регламент про таксомію ЄС) не визначає податкових наслідків для підприємств, що свідчить про укріплення позиції законодавства щодо сталого інвестування та економічного зростання.

Якщо в Україні податкові зобов’язання для підприємств регулюються Податковим кодексом, який визначає критерії оподаткування, виходячи зі ставки податку за тонну забруднюючої речовини, та встановлює загальні правила для всіх платників податків, то у ЄС це ціла система, що містить локальні фіскальні механізми та пакети законодавчих ініціатив, які застосовуються залежно від специфіки підприємства та виду діяльності. Серед них: Carbon Border Adjustment Mechanism (CBAM) регламент ЄС 2023/956 про податок на імпорт товарів з високим рівнем вуглецю, Energy Tax Directive (2003/96/EC) (директива ЄС про оподаткування енергії), Fit for 55 package (пакет законодавчих ініціатив, який саме включає підвищення деяких видів екоподатків).

Наразі Eurostat не оприлюднив остаточну суму надходжень екологічних (environmental) податків за 2025 рік, однак дані за 2023 рік свідчать про те, що доходи від екологічних податків у ЄС становили 341,5 млрд євро, що було на 2,1% більше, ніж у 2022 році, а тому вказані надходження залишаються одним із значних джерел бюджетних доходів для країн Європи.

Через вторгнення рф на територію України ЄС прагне зменшити викиди, забезпечити свідоме екологічне споживання та спрямувати більше фінансів на альтернативні ресурси, тому у 2022 році Європейська комісія ініціювала план REPowerEU, який передбачає поетапне вилучення російської нафти, газу та урану з ринків ЄС. До 01.03.2026 держави-члени ЄС повинні надати Європейській комісії національні плани диверсифікації з детальними заходами та етапами припинення прямого й непрямого імпорту російського газу та нафти. Запущені процеси означають зменшення викидів та прискорений перехід до відновлюваних джерел енергії, зокрема сонячної та вітрової енергетики. Для України такі фактори слугують важливим сигналом підтримки ЄС на шляху інтеграції до європейської енергетичної системи та екологічного нагляду.

Водночас українським підприємствам слід поетапно оцінити власний вплив на довкілля, ознайомитися з ключовими директивами та регламентами ЄС, впровадити внутрішні процедури моніторингу та скорочення впливу на довкілля, дотримуватися правил звітності за стандартами ESRS. Як наслідок, виконання вимог екологічного контролю може зменшити фінансові та інвестиційні ризики і сприяти ефективній інтеграції вітчизняного бізнесу у розбудові власного простору на теренах європейського ринку.