За яких обставин Франція визначає українців податковими резидентами

З 2022 року сотні тисяч українців опинилися у Франції на тимчасовому захисті: орендують житло, діти ходять до французької школи, хтось уже працює на французьку компанію чи отримує французькі соціальні виплати. При цьому в Україні залишаються:

• власне житло, прописка, банківські рахунки;
• частина родини (іноді – чоловік/дружина у ЗСУ);
• частки в українських компаніях, статус ФОП, український роботодавець.

Результат – класичний конфлікт: Франція бачить вас як свого резидента за місцем проживання, а Україна – як резидента за центром життєвих інтересів. Включається Конвенція Україна–Франція і щоденна головоломка: де платити податки із зарплати, фрилансу, дивідендів, здачі житла в Україні тощо.

Щоб ці пазли складалися не методом «як вийде», треба розуміти, як Франція формально дивиться на поняття domicile fiscal — податковий доміциль.

Французький Податковий кодекс (Code général des impôts, CGI) прив’язує оподаткування фізичної особи до двох основних концепцій: податкового доміцилю у Франції або джерела доходу у Франції.

Ключова податкова норма - стаття 4B CGI, яка визначає, кого вважають такими, що мають податковий доміциль (резидентство) у Франції.

Це особи, для яких виконується хоча б один із трьох критеріїв:

1. родинне житло («foyer») або місце основного перебування (séjour principal) у Франції;
2. основна професійна діяльність у Франції;
3. центр економічних інтересів у Франції.

Однак при цьому з’явилась ключова зміна з лютого 2025 року, відповідно до якої встановлено, що «Особи, які відповідають принаймні одному з критеріїв, встановлених у пунктах a–c, не можуть вважатися такими, що мають податковий доміциль у Франції, якщо за конвенціями про уникнення подвійного оподаткування вони не визнаються резидентами Франції».

Тобто з 2025 року французьке законодавство віддає перевагу міжнародним нормам конвенції перед локальними нормами щодо визначення податкового резидентства фізичних осіб. Що для українських біженців, по суті, означає можливість уникнути проблеми подвійного резидентства в разі, якщо основні ознаки центру життєвих інтересів залишатимуться в Україні. В такому разі для Франції українець вважатиметься нерезидентом, а резидентом для податкових і для адміністративних цілей (декларування доходів і активів) він буде лише в Україні.

Як Франція «міряє» податковий доміциль: три блоки критеріїв

1. Особисті критерії: «foyer» та «séjour principal»

Foyer (сімейний осередок, житло) – це місце, де ви звичайно живете, ваша постійна резиденція, де мешкає сім’я, і куди ви повертаєтесь. За офіційними податковими роз’ясненнями це місце звичайного, постійного проживання.

Ключова деталь, важлива для українців: навіть якщо через роботу людина більшу частину року проводить в іншій країні, її податковий доміциль залишається там, де продовжує постійно мешкати сім’я і де всі її члени зазвичай збираються.

Тобто, якщо чоловік у Франції, а дружина та діти й далі живуть в Україні, у французьких очах його foyer може бути в Україні, а не у Франції — навіть за наявності довгих періодів перебування у Франції.

Séjour principal (основне місце перебування) – це фактична присутність. Понад 6 місяців перебування у Франції протягом року – презумпція, що саме Франція є місцем основного перебування.

Суди підтверджують цей підхід: якщо особа протягом року проводить у Франції більше 6 місяців (навіть живучи в готелі чи орендованому житлі), її визнають такою, що має у Франції місце основного перебування.

Але:

• 6-місячний поріг — не абсолютний. Conseil d’État визнавав доміциль у Франції й тоді, коли сумарна тривалість перебування у Франції була значно більшою, ніж у будь-якій іншій країні, навіть без формального порогу в 183 дні.
• І навпаки, перебування 65–70 днів на рік у Франції не вважалося місцем основного перебування.

Для українців на тимчасовому захисті це означає: якщо ви реально живете у Франції більшу частину року, формально ви «ловите» критерій séjours principal — якщо немає сильних контраргументів (щодо можливості доведення наявності ЦЖІ поза межами Франції).

2. Професійний критерій

Податковий доміциль (резидентство) у Франції визнається, якщо особа: «здійснює у Франції професійну діяльність (робота за наймом чи ні), якщо тільки не доведе, що ця діяльність є лише другорядною».

Практично:

• працюєте у Франції на французького роботодавця – сильний аргумент на користь доміцилю у Франції;
• фрилансер, але весь бізнес-фокус — французькі клієнти, французькі контракти, діяльність прив’язана до Франції – аналогічно.

BOFiP (Bulletin of Public Finances-Taxes) і судова практика підкреслюють: якщо у Франції є стала точка прив’язки бізнесу (офіс, постійне місце ведення діяльності, регулярні контракти), діяльність вважається здійснюваною у Франції, навіть якщо частина діяльності передбачає поїздки за кордон.

3. Економічний критерій: центр економічних інтересів

Це улюблена «сіра зона» для тих, хто живе «на дві країни». Французька адміністрація описує центр економічних інтересів як: місце, де зосереджені основні інвестиції, де знаходиться головний бізнес, звідки управляються активи, або звідки надходить основна частина доходів.

З практики Conseil d’État:

• не вважається центром економічних інтересів у Франції ситуація, коли у Франції немає активної професійної діяльності й суттєвих активів, а всі доходи й інвестиції – за кордоном.
• у випадках множинних доходів центр інтересів визначають там, звідки надходить більша частина доходу, навіть якщо у Франції є значний обсяг активів (нерухомість, аграрні угіддя тощо).

• Французький суд визнавав, що людина перенесла центр інтересів до Франції, коли вона:

  • продала більшість активів за кордоном;
  • придбала нерухомість і корпоративні права у Франції;
  • отримувала регулярну винагороду як керівник французької компанії;
  • мала суттєві банківські рахунки у Франції.

Для українців це критично: якщо більшість доходу, інвестицій та активного бізнесу вже переїхали до Франції – центром економічних інтересів для французької податкової буде саме Франція, навіть за наявності квартири в Києві.

Чи є пріоритет: особисті чи економічні зв’язки?

За буквою закону всі три критерії (особистий, професійний, економічний) – рівнозначні. Достатньо відповідати одному – і у Франції з’являється податкове резидентство.

Але де-факто з практики видно певну ієрархію:

1. Foyer (сімейний осередок) – найвагоміший факт. Якщо сім’я (подружжя, діти) живуть у Франції, діти там вчаться, є постійне житло – суди майже автоматично визнають доміциль у Франції, навіть якщо платник багато подорожує і живе між різними країнами.

2. Якщо сім’я живе в одній країні, а робота/бізнес – в іншій, суди уважно балансуватимуть:

   • десь вони підкреслюють важливість місця основного перебування та роботи;
   • в інших справах – обсяг доходу та інвестицій (економічні зв’язки) переважають.

Висновок для практики: для французької податкової і судів «життя» (сім’я, житло, школа дітей) часто важливіше за «паспорт» та активи. Але якщо сім’я лишається в Україні, а у Франції лише тимчасовий притулок, профіль ризику змінюється – тут уже можуть «потягнути» економічні зв’язки (де доходи, бізнес, рахунки).

Роль пріоритету міжнародних конвенцій

BOFiP прямо нагадує: наслідки визначення доміцилю «пом’якшуються» дією міжнародних конвенцій, а міжнародне право має пріоритет над внутрішнім законом (ст. 55 Конституції Франції).

Офіційна сторінка impots.gouv.fr для нерезидентів додатково підкреслює: Міжнародні податкові конвенції мають пріоритет над національним законодавством при визначенні податкового резидентства.

Якщо початково за внутрішнім правом обидві держави вважають вас резидентом, «арбітром» виступає саме конвенція. І в такому разі переважатиме в більшості випадків та країна – в якій у особи основні елементи центру життєвих інтересів.

Конвенція між Урядом України і Урядом Французької Республіки від 30.01.1997 р. містить стандартне «конвенційне» визначення резидента в статті 4. 

Коротко механіка:

1. Спочатку дивимося внутрішнє право кожної країни. Якщо за CGI і за ПКУ ви вважаєтесь резидентом відповідно Франції та України – виникає «подвійне резидентство».

2. П. 2 статті 4 Конвенції вводить послідовний tie-breaker для фізичних осіб:

   • Постійне житло (foyer d’habitation permanent):

     • якщо воно лише в одній державі – резидент тієї держави;
     • якщо в обох – дивимося далі.
   • Центр життєвих інтересів (centre des intérêts vitaux) – де тісніші особисті й економічні зв’язки (сім’я, робота, бізнес, активи, соціальне та культурне життя). Якщо й тут не зрозуміло – переходимо до оцінки місця звичайного перебування (séjour habituel).
   • Якщо людина звичайно перебуває в обох країнах або у жодній з них – аналізуємо громадянство.
   • Якщо й громадянство не допомагає – узгоджене рішення компетентних органів.

Саме цей tie-breaker і є тепер «надбудовою» над ст. 4B CGI: якщо за Конвенцією ви – резидент України, Франція зобов’язана визнати, що ви - не її резидент, навіть при виконанні внутрішніх критеріїв податкового резидентства (новий абзац ст. 4B CGI).

До 2025 року ситуація виглядала так:

• практично всі розуміли, що конвенції мають пріоритет;
• але текст CGI цього прямо не проговорював;
• судова практика інколи створювала напругу між «domicile fiscal» за ст. 4B та статусом «résident» за Конвенцією.

З 2025 року законодавчо прямо закріплений принцип «La résidence fiscale prévaut sur le domicile fiscal» — податкове резидентство за Конвенцією переважає внутрішній фіскальний доміциль.

Для українців це означає:

• якщо ви живете у Франції довго, але доводите за Конвенцією центр життєвих інтересів в Україні, Франція має визнати вас нерезидентом і обмежити оподаткування лише французькими джерелами доходу. Адміністративних зобов’язань при цьому також не виникатиме - щодо подання звітності в межах КІК-правил, щодо іноземних рахунків, цифрових активів та страхових продуктів, тощо;
• раніше це теж випливало з Конституції та загальної практики, але тепер це прямо записано в Податковому кодексі — аргумент став значно сильнішим у спілкуванні з французькою податковою.

Практичні кейси для українців у Франції

Кейc 1. «Усе життя переїхало до Франції»

• Сім’я (подружжя + діти) живе у Франції, орендує житло.
• Діти вчаться у французькій школі.
• Один із батьків працює на французького роботодавця, більша частина доходів – французька зарплата.
• В Україні залишилась квартира та частка в бізнесі, але доходи звідти – менш значні.

За французьким правом:

• Foyer та séjour principal – у Франції.
• Професійна діяльність – у Франції.
• Центр економічних інтересів – теж з великою ймовірністю у Франції (основний дохід + соціальне життя). 

→ Франція визнає вас податковим резидентом.

За Конвенцією Україна-Франція:

• Постійне житло, центр життєвих інтересів, звичайне місце перебування – все вказує на Францію. 

→ Конвенція теж робить вас французьким резидентом. Україна в такому кейсі має обмежені права на оподаткування, а головний «центр тяжіння» – французький.

Реалістичний висновок: шанс переконати французьку податкову, що ви – резидент лише України, мінімальний. Фокус стратегії – вже не «залишити резидентство в Україні», а грамотно координувати оподаткування за Конвенцією (зарахування податку, уникнення подвійного оподаткування по окремих видах доходів).

Кейc 2. «Тимчасовий прихисток, але коріння й економіка – в Україні»

• Ви перебуваєте у Франції понад 183 дні на рік на тимчасовому захисті.
• Живете в соціальному житлі або скромно орендуєте кімнату; сім’я (чоловік у ЗСУ, батьки, можливо діти) залишаються в Україні, де є основне сімейне житло.

• Доходи:

  • зарплата або фриланс від українського роботодавця;
  • ФОП-дохід в Україні у формі здавання в оренду комерційної української нерухомості;
  • дивіденди від українських компаній;
  • у Франції – лише невисокий дохід від тимчасових підробітків.

За внутрішнім правом Франції:

• Ви фізично перебуваєте у Франції понад 6 місяців → критерій séjour principal виконується.
• Питання з foyer: якщо сім’я (особливо діти/подружжя) залишаються в Україні, можна аргументувати, що foyer – в Україні, а у Франції лише тимчасовий прихисток.
• Центр економічних інтересів: якщо основний дохід, активи, бізнес – в Україні, економічний центр скоріше в Україні.

→ Французька адміністрація формально може сказати: «ви виконуєте критерій séjour principal – отже, податковий резидент Франції».

За Конвенцією Україна–Франція:

• Постійне житло (foyer d’habitation permanent) – в Україні. Якщо у Франції житло тимчасове/соціальне, а в Україні – власна квартира/будинок, цілком реалістично так аргументувати. 
• Центр життєвих інтересів – сім’я, бізнес, більшість доходів, суспільні зв’язки в Україні.
• Звичайне місце перебування: так, ви фізично більше часу у Франції, але tie-breaker застосовується послідовно: спочатку житло, потім центр життєвих інтересів; до «звичайного перебування» доходять тільки якщо попередні рівні не дають відповіді.

→ У такій конфігурації є реальний шанс обґрунтувати, що за Конвенцією ви — резидент України, а не Франції.

І тоді вступає в силу новий абзац ст. 4 B CGI: Франція не має права вважати вас своїм податковим резидентом, навіть якщо внутрішній критерій séjour principal виконано.

Що це дає практично:

• Франція може оподатковувати лише доходи з французьких джерел (зарплата від французького роботодавця, доходи від діяльності, що фізично ведеться у Франції, французькі пенсії, нерухомість тощо).
• Україна залишається основною державою резидентства, і саме там декларується світовий дохід з урахуванням правил Конвенції (зарахування французького податку, якщо застосовно).

Кейc 3. «Мікс: робота у Франції, бізнес в Україні, сім’я розірвана між країнами»

• Подружжя проживає роздільно: один з подружжя з дітьми – у Франції, інший – в Україні (ЗСУ, робота, догляд за батьками);
• У Франції: зарплата + оренда житла + французька школа для дітей;
• В Україні: квартира, частка в бізнесі, значний розмір дивідендів.

Тут все значно складніше:

• французький партнер з дітьми майже гарантовано буде визнаний податковим резидентом Франції (foyer, séjour principal, професійна діяльність);
• партнер в Україні може бути резидентом України за Конвенцією, навіть якщо іноді приїздить до Франції (як «подружжя з різним резидентським статусом» – офіційний site impots.gouv.fr описує такі кейси для «couples à résidence mixte»).

Плюс — вмикаються специфічні правила оподаткування домогосподарства зі «змішаним» резидентством, які Франція також детально регламентує.

Як на практиці доводити статус нерезидента Франції / резидента України?

Щоб не перетворювати податкові спори на лотерею, українським біженцям у Франції варто вибудовувати доказову позицію заздалегідь. Короткий чек-лист:

1. Документуйте зв’язок з Україною як центром життєвих інтересів:

   • право власності на житло в Україні, де реально проживає сім’я;
   • докази перебування подружжя/дітей в Україні (реєстрація, школа, медичні картки тощо);
   • корпоративні права, фінансова участь у українських компаніях, ФОП-реєстрація.

2. Фіксуйте структуру доходів:

   • виписки з українських банків, договори з українськими роботодавцями/клієнтами;
   • розбивка: який % доходу в кожній країні. Це може бути критично для аргументу про центр економічних інтересів.
3. Отримуйте українську довідку про резидентство для цілей Конвенції (certificate of tax residence) на відповідний рік – це ваш головний «якір» у взаєминах із французькою податковою.
4. Коректно заповнюйте французькі декларації: якщо заявляєте статус нерезидента Франції – вирівнюйте це з реальним фактичним станом і Конвенцією;
5. Уникайте «розриву реальності й паперів»: не декларуйте себе резидентом України і одночасно не ведіть себе як повноцінний податковий резидент Франції (наприклад, декларуючи світові доходи у Франції добровільно).

Чи мають українські біженці шанси зберегти податкове резидентство України, проживаючи у Франції?

Коротка відповідь: так, але не автоматично і далеко не всі.

Реалістично зберегти українське резидентство (з точки зору Конвенції), якщо:

• сім’я, головне житло, значна частина доходів та активів залишаються в Україні;
• у Франції – тимчасовий прихисток, скромне проживання, відсутність французького бізнесу й значних доходів;
• є документальне підтвердження резидентства України (отримана відповідна податкова довідка) та чітко структуровані докази центрів життєвих й економічних інтересів в Україні.

У такій конфігурації Конвенція має всі підстави визнати вас резидентом України, а новий абзац ст. 4B CGI блокує можливість Франції назвати вас своїм резидентом лише на підставі тривалого перебування.

Ймовірно станете резидентом Франції, якщо:

• перевезли сім’ю до Франції, там основне житло, школа, медицина;
• основний дохід – французька зарплата чи бізнес;
• українські активи – радше «спадок минулого», а не реальний центр економічного життя.

Тут боротьба за «українське резидентство» виглядає штучною: фактично ви вже живете і заробляєте як французький резидент – Конвенція це віддзеркалить.