Заповідальний відказ: що це таке і як його застосовувати

Спадкування в Україні здійснюється за заповітом та за законом – у разі відсутності заповіту. Заповіт як інструмент спадкового планування не тільки дозволяє заповідачу заздалегідь визначити долю свого майна, а й забезпечити права та інтереси осіб, які не входять до складу спадкоємців, але яких заповідач бажає підтримати певним чином після своєї смерті. Для цього законодавством передбачений не надто популярний правовий інститут заповідального відказу, який дозволяє заповідачу в межах заповіту покласти на спадкоємця за заповітом певні обов’язки, які мають бути виконані на користь третьої особи – відказоодержувача. 

Попри свою однозначну практичність, заповідальний відказ залишається недостатньо зрозумілим для більшості. Його часто плутають із заповітом, хоча йдеться про абсолютно окремий механізм, по суті, інтегрований у заповіт, який дозволяє реалізувати навіть найтонші нюанси волі заповідача, оскільки в сучасних умовах зростає потреба в гнучких способах забезпечення волі спадкодавця, що враховують як інтереси спадкоємців, так і осіб, які, хоч і не отримують прав на спадкове майно, але мають соціальну, родинну чи іншу значущість для заповідача.

Що таке заповідальний відказ

Заповідальний відказ – це розпорядження у заповіті, яким заповідач зобов’язує спадкоємця виконати певне зобов’язання на користь третьої особи – відказоодержувача. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини – це може бути передання речі, надання права користування майном (наприклад, житлом) або виплата грошової суми.

Так, зокрема, на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме чи нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. 

Наприклад, заповідач-власник будинку може заповісти будинок своєму синові, але одночасно зобов’язати його дозволити дружині заповідача проживати в будинку довічно або на визначений строк. У цьому випадку дружина заповідача стає відказоодержувачем, а син – спадкоємцем, на якого покладено обов’язок виконати волю заповідача. Однак надання права користування будинком дружині заповідача не є підставою для проживання у ньому інших членів його сім'ї, якщо у заповіті чітко не зазначено інше. При цьому спадкоємець може вільно розпоряджатись успадкованим майном, у тому числі продати будинок, адже право користування зберігає чинність і у разі наступної зміни власника успадкованого майна.

Таким чином, заповідальний відказ — це поєднання спадкового та зобов’язального права, адже він створює обов’язок спадкоємця перед особою, яка не є спадкоємцем у звичному розумінні.

Для чого застосовується заповідальний відказ

Для заповідача цей механізм — спосіб реалізувати волю більш гнучко. Зокрема, він дозволяє:

• забезпечити соціальну підтримку певних осіб;
• урегулювати користування майном, щоб уникнути конфліктів між спадкоємцями;
• вплинути на подальше використання спадкового майна (наприклад, зобов’язати зберегти сімейну цінність або допомагати конкретній особі);
• зберегти баланс інтересів у сім’ї, коли заповідач хоче надати підтримку не лише спадкоємцям за законом.

Таким чином, заповідальний відказ — це не так про розпорядження майном і передачу власності, як про турботу, забезпечення інтересів важливих для заповідача осіб і спосіб реалізації доброї волі заповідача.

Як оформити заповідальний відказ

Заповідальний відказ викладається безпосередньо в тексті заповіту, який, у свою чергу, обов’язково має бути складений письмово та нотаріально посвідчений. Однак важливо відмітити, що він не є обов’язковим елементом заповіту, це додатковий інструмент, який використовується для деталізації останньої волі заповідача щодо спадкового майна.

Формулювання заповідального відказу має бути чітке та однозначне – зокрема, має бути:

• зазначено, кому надається заповідальний відказ – із зазначенням імені та ідентифікаційних даних відказоодержувача;
• визначено, що саме передається або в чому полягає зобов’язання на користь відказоодержувача;
• визначено спадкоємця, на якого покладається обов’язок (у разі, якщо визначено декілька спадкоємців за заповітом);
• у разі необхідності встановлено строк або умови виконання (наприклад, довічне користування житлом або користування житлом протягом 5 років після відкриття спадщини).

Звісно, найбільш чітко регламентованим є заповідальний відказ у формі надання права користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим чи нерухомим майном. Проте цим поняття заповідального відказу не обмежується – можна передбачити, в тому числі, і передання речей у власність відказоодержувача, і виплату певної грошової суми або виконання визначених дій майнового характеру тощо. 

Виконання заповідального відказу

Після відкриття спадщини спадкоємець зобов’язаний виконати відказ. Якщо спадкоємців кілька, вони несуть відповідальність пропорційно своїм часткам. Фактично спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадає на це майно.

Виконання заповідального відказу, визначеного заповітом, здійснюється нотаріусом, який веде спадкову справу, або виконавцем заповіту, визначеним заповідачем або призначеним за ініціативою спадкоємців, нотаріусом або на підставі рішення суду у випадках, якщо того вимагають інтереси спадкоємців.

Право, одержане за заповідальним відказом, є особистим, не може відчужуватись, передаватись у спадщину спадкоємцям відказоодержувача та припиняється зі смертю відказоодержувача або у разі відмови відказоодержувача від заповідального відказу. Крім того, заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталась до відкриття спадщини, у випадку скасування заповіту або визнання його недійсним.

Звісно, якби все було так просто, мабуть, правовий інститут заповідального відказу був би більш поширеним у застосуванні. Однак найчастішими причинами обережного ставлення до використання заповідального відказу у заповіті є недостатня правова визначеність, у тому числі бідна судова практика з цього питання, а також небажання створювати ситуацію, за якої права спадкоємців за заповітом будуть обмежені, що може викликати конфлікти та спори (хоча саме цьому заповідальний відказ може допомогти запобігти).

Попри все, заповідальний відказ може бути дієвим механізмом для гнучкого забезпечення балансу між волею заповідача щодо долі спадкового майна та інтересами «неспадкоємців». Він дозволяє конкретизувати зміст заповіту, мінімізувати конфлікти між потенційними спадкоємцями, передбачити довічні гарантії для близьких заповідачу осіб і виконати певну суспільно корисну місію. Однак його ефективність і дієвість залежать від грамотного та чіткого формулювання, дотримання всіх вимог оформлення заповіту та контролю за його виконанням.