Нематеріальні активи: рекомендації щодо оцінки та ціноутворення у внутрішньогрупових операціях

У сучасному світі в умовах вільної конкуренції розповсюджене використання компаніями нематеріальних активів різних видів при веденні комерційної діяльності (товарних знаків, логотипів, технологій, секретів ноу-хау), однак мета їх використання часто полягає в одержанні необґрунтованої податкової вигоди.

Під нематеріальними активами (далі — НМА) розуміють придбані та (або) створені платником податків ресурси, які не мають фізичної форми, але мають значну економічну цінність для підприємства. До таких активів відносяться патенти, торговельні марки, авторські права, ліцензії, програмне забезпечення, гудвіл та інші подібні активи. Вони можуть забезпечувати конкурентну перевагу та приносити дохід, але не можуть бути фізично відчутними.

При формуванні податкової бази з податку на прибуток, роялті (платіж за використання нематеріального активу) становлять особливий інтерес. Ліцензіат враховує суму роялті у складі витрат, тим самим занижуючи податок на прибуток до сплати в бюджет.

Якщо ліцензіар є резидентом України, отримані від ліцензіата роялті відображаються у складі доходів. Якщо ж ліцензіар — резидент іншої держави, ліцензіат визнається податковим агентом, і роялті, що виплачуються, підлягають оподаткуванню відповідно до міжнародних договорів (угод).

Розглянемо на прикладі.

Якщо Завод (ліцензіат) є резидентом України, виробляє товар під закордонним брендом і сплачує роялті іноземному ліцензіару, потім передає (за договором купівлі-продажу) вироблені товари дистриб'ютору, який реалізує такі товари покупцям, податкові ризики щодо невизнання роялті у складі витрат Заводу за даної схемою мінімальні, оскільки роялті сплачуються виробничою компанією, цим підтверджується економічна доцільність вироблених витрат.

Інший приклад.

Структура виробництва товарів під закордонним брендом, де ліцензіатом виступає дистриб'ютор, який, відповідно, і сплачує роялті іноземному ліцензіару.

Перевага даної схеми у податковому плануванні компанії полягає у більшій сумі роялті, які обчислюються з кінцевої ціни товару, що реалізується покупцям.

Таким чином, використовуючи цю схему, дистриб'ютор отримує фінансовий інструмент, за допомогою якого можна перераховувати частину або весь дохід іноземному ліцензіару, що знаходиться, наприклад, у низькоподаткових юрисдикціях або офшорах, тим самим уникаючи національного оподаткування.

Така структура ціноутворення передбачає більш високі податкові ризики і є найчастішим предметом податкових спорів.

Ухилення від сплати податків за допомогою нематеріальних активів є поширеною практикою серед деяких компаній, особливо транснаціональних корпорацій. Ось кілька способів, як це може здійснюватися:

• Передача прав на інтелектуальну власність у низькоподаткові юрисдикції: компанії можуть передавати права на свої торговельні марки, патенти або інші нематеріальні активи дочірнім компаніям, розташованим у країнах з низькими податковими ставками. Потім інші підрозділи компанії сплачують роялті або ліцензійні збори за використання цих активів, що зменшує оподатковуваний дохід у країнах з вищими податковими ставками.
• Ціноутворення між пов'язаними сторонами: компанії можуть встановлювати трансфертні ціни на товари або послуги, включаючи нематеріальні активи таким чином, щоб максимізувати прибуток у низькоподаткових юрисдикціях і мінімізувати прибуток у країнах з високими податковими ставками.
• Створення спеціальних корпоративних структур: для оптимізації податкових зобов’язань компанії можуть створювати складні корпоративні структури з використанням компаній в офшорних зонах, трастів і партнерств, що дозволяє їм приховувати реальну природу операцій з нематеріальними активами.
• Використання податкових гаваней: деякі країни пропонують сприятливі умови оподаткування для компаній, які реєструють у них нематеріальні активи, що дозволяє компаніям знижувати свої глобальні податкові зобов'язання.
• Розмивання прибутків і переміщення прибутків (BEPS): компанії можуть використовувати агресивні податкові стратегії, такі як «подвійний ірландський з голландським сандвічем», для переміщення прибутків між різними юрисдикціями з метою зниження загальної суми податків.

Розглянемо оцінку та ціноутворення НМА у внутрішньогрупових транзакціях. Це є важливим аспектом для трансфертного ціноутворення та податкового планування. Ось декілька рекомендацій щодо оцінки та ціноутворення НМА:

1. Визначення типу нематеріального активу.

   Першим кроком є чітке визначення типу нематеріального активу, який оцінюється. Це можуть бути патенти, торговельні марки, авторські права, програмне забезпечення, ліцензії, ноу-хау тощо.

2. Оцінка ринкової вартості.

   Оцінка ринкової вартості нематеріальних активів може бути здійснена за допомогою декількох методів:

   • Метод порівняльної оцінки (ринковий підхід): Використання інформації про ринкові угоди з подібними НМА. Для цього методу потрібна наявність відкритих даних про продажі подібних активів.
   • Метод витрат (витратний підхід): Оцінка вартості на основі витрат на створення або заміщення активу з урахуванням зносу та застарілості.
   • Метод доходу (дохідний підхід): Оцінка вартості на основі очікуваних майбутніх доходів, які генерує нематеріальний актив. Застосовується дисконтований грошовий потік (DCF) або мультиплікатори доходів.

3. Врахування правового статусу та терміну дії.

   Правовий статус (патент, ліцензія тощо) та термін дії нематеріального активу впливають на його оцінку. Що довший термін дії та надійніші правові гарантії, то вища вартість активу.

4. Аналіз економічної корисності.

   Економічна корисність нематеріального активу залежить від його здатності приносити платнику податків економічну вигоду (дохід) або знижувати витрати компанії. Важливо враховувати потенційні ризики та обмеження, пов’язані з використанням активу.

5. Визначення трансфертної ціни.

   Після оцінки вартості нематеріального активу, необхідно визначити трансфертну ціну для внутрішньогрупових транзакцій. Рекомендовано використовувати методи, що відповідають принципу «витягнутої руки» (arm's length principle), як-от:

   • Метод порівняльної неконтрольованої ціни (CUP): Порівняння внутрішньогрупових цін з цінами аналогічних угод між незалежними сторонами.
   • Метод перепродажної ціни (RPM): Визначення ціни на основі маржі, яка була б застосована при перепродажі активу незалежною стороною.
   • Метод витрат плюс (CPLM): Визначення ціни на основі витрат на створення активу з додаванням відповідної націнки.

6. Документування та звітність.

   Необхідно забезпечити належне документування всіх етапів оцінки та ціноутворення, а також підготувати відповідну звітність для податкових органів. Це містить в собі звіти про трансфертне ціноутворення, що відповідають вимогам національного законодавства.

Дотримуючись цих рекомендацій, компанії можуть забезпечити справедливу оцінку та обґрунтоване ціноутворення нематеріальних активів у внутрішньогрупових транзакціях, що допоможе уникнути податкових ризиків та забезпечити відповідність вимогам законодавства.

Податкові органи багатьох країн намагаються протидіяти цим практикам через введення законодавства та заходів, спрямованих на забезпечення справедливого оподаткування. Наприклад, ініціатива OECD щодо запобігання розмиванню податкової бази та переміщенню прибутків (BEPS) передбачає міжнародну співпрацю для боротьби з такими практиками.