Спадкове планування та його інструменти

Розібравшись з правилами спадкування, які діють в Україні, з особливостями спадкування окремих категорій майна, а також з особливостями спадкування з-за кордону, варто звернути увагу на основні інструменти спадкового планування як механізму організованої передачі активів від власника до його спадкоємців.

Важливим є розуміння того, що правильне спадкове планування дозволить ще за життя спадкодавця визначити, у який спосіб та за яких умов його активи будуть передаватись спадкоємцям і як між цими спадкоємцями будуть розподілятись.

Якщо говорити про основні інструменти спадкового планування, то ними є заповіт, в тому числі заповіт подружжя, спадковий договір та трастові фонди.

Заповіт - найрозповсюдженіший інструмент спадкового планування

Порядок складання заповітів та особливості спадкування за заповітом в Україні ми детально розглядали у матеріалі «Правила спадкування в Україні: заповіт як інструмент спадкового планування». Основне, що хотіла б нагадати – у разі наявності заповіту, майно спадкується так, як визначено заповітом, якщо заповіт відсутній – все спадкується згідно із законом.

Заповіт є зручним правовим інструментом, яким можна визначити, яке майно ким спадкується, за необхідності встановити умови для спадкування кожному із спадкоємців, призначити виконавця заповіту, який, серед іншого, буде управляти спадщиною у період до прийняття спадщини спадкоємцями та оформлення ними права власності на спадкове майно, що дозволить уникнути блокування роботи бізнесу на цей період.

Заповіт подружжя як спосіб розпорядитись майном, що є спільною сумісною власністю

На майно, придбане чоловіком та дружиною у шлюбі, розповсюджується правовий режим спільної сумісної власності. Це означає, що кожному із подружжя належить половина кожного з об’єктів права спільної сумісної власності. Отже, за загальним правилом, у разі смерті одного з подружжя, спадкується лише частка померлого у праві спільної сумісної власності.

На частку ж іншого з подружжя видається свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя. А тому, і при складанні заповіту, заповідати можна лише свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Разом з тим, законодавством України передбачена можливість складання спільного заповіту подружжя щодо майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності. У разі його складання, частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя, переходить до другого з подружжя, який його пережив. А вже після смерті останнього, право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

Визначальним у такому заповіті є те, що у разі смерті одного з подружжя, на майно, зазначене у заповіті подружжя, накладається заборона відчуження. Тому інший із подружжя, хоч і лишається власником май на, має право користуватись, управляти та отримувати дохід від такого майна, але не має права його продати або іншим чином відчужити, оскільки доля такого майна вже визначена його співвласниками у спільному заповіті подружжя.

В чому ж перевага такого інструменту спадкового планування?

В першу чергу, це можливість уникнути дроблення часток у майні, що є спільною сумісною власністю подружжя, та передати спадкоємцям все майно загалом, оскільки майно, зазначене у заповіті подружжя, не входить до складу спадщини, а перереєстровується на того з подружжя, який пережив спадкодавця.

По-друге, хоч заповіт подружжя і не дасть змогу обійти умову законодавства щодо обов’язкової частки у спадщині, але така частка у майні, яке зазначене у заповіті подружжя, буде визначатись тільки після смерті другого з подружжя.

Кожен із подружжя має право відмовитись від спільного заповіту, але зробити це можна тільки за життя обох із подружжя. Якщо один із подружжя помирає, інший вже не має змоги змінити заповіт або відмовитись від заповіту. Якщо ж подружжя, яке склало спільний заповіт, розриває шлюб, заповіт подружжя припиняє свою дію.

Спадковий договір: маловідома альтернатива заповіту

Цей інструмент спадкового планування досить маловідомий та не дуже популярний, але, серед іншого, може бути інструментом передачі майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності, оскільки за таким договором передавати майно може подружжя, один із подружжя або інша особа. При цьому, за аналогією із заповітом, отримувачем майна може бути як фізична, так і юридична особа.

Відповідно до українського законодавства, за спадковим договором одна сторона (набувач майна) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (власника майна), і, в разі смерті останнього, набуває право власності на його майно.

До обов’язків набувача майна за спадковим договором можуть входити дії майнового або немайнового характеру, які така особа має вчинити до відкриття спадщини  або після її відкриття (тобто, до або після смерті власника майна).

Спадковий договір укладається у письмовій формі, нотаріально посвідчується та підлягає державній реєстрації у Спадковому реєстрі.

На відміну від заповіту подружжя, предметом спадкового договору, який укладається подружжям, крім майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, може бути майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя. Спільним із заповітом подружжя у спадкового договору є те, що ним може передбачатись, що, в разі смерті одного із подружжя, спадщина переходить до іншого з подружжя, а після смерті другого з подружжя – до набувача майна за спадковим договором.

На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчує договір, накладає заборону відчуження. При цьому, будь-які подальші розпорядження щодо такого майна (в тому числі і шляхом складання заповіту), є нікчемними і не породжують жодних правових наслідків.

Спадковий договір можна розірвати за взаємною згодою сторін або в судовому порядку на вимогу власника майна, якщо набувач майна не виконує розпоряджень, вказаних в спадковому договору, і на вимогу набувача майна, якщо виконати передбачені договором розпорядження власника майна неможливо.

Попри всі схожості із заповітом, спадковий договір має декілька безумовних переваг. Перш за все, спадковий договір є цивільно-правовим договором, а не окремим способом спадкування, тому на нього не поширюються загальні правила спадкування, встановлені чинним законодавством для спадкування за заповітом та за законом.

Це означає, що на майно, яке передається за спадковим договором, не розповсюджуються вимоги закону щодо обов’язкової частки у спадщині для окремих категорій осіб. Тобто, незалежно від того, чи є у переліку спадкоємців власника майна, що передається за спадковим договором, наприклад, малолітні діти, набувач майна за договором в будь-якому разі отримає майно, вказане в спадковому договорі, оскільки таке майно не включається до складу спадщини.

По-друге, хоч спадковим договором і передбачається наявність певних розпоряджень власника майна, які повинен виконати набувач для того, щоб отримати майно після смерті власника, на відміну від спадкоємців за заповітом, до такого набувача не переходять борги власника майна пропорційно до вартості набутого майна за спадковим договором.

Трастові фонди: альтернатива для іноземних активів

Хоч цей інструмент спадкового планування не використовується в Україні, адже не передбачений законодавством України, і, до того ж, дуже частко використовується не лише як інструмент спадкового планування, а і для корпоративної структуризації бізнесу, це не робить його менш привабливим для визначення порядку розподілу активів після смерті власника. Особливо, якщо йде мова про іноземні активи.

Спадкодавець створює траст (і стає засновником трасту) шляхом передачі майна довіреним особам для утримання трасту на користь визначених засновником трасту спадкоємців, про що видає трастову декларацію.

У траст можна передати будь-яке майно – нерухомість, цінні папери, корпоративні права, цінне рухоме майно або гроші. Довірена особа управляє майном, переданим в траст на підставі трастової декларації, але дохід від такого управління отримують бенефіціари, які мають бути визначені у трастовій декларації.

Траст як правовий інструмент досить гнучкий і дозволяє найбільш прийнятними способами для засновника трасту як власника майна досягти цілей, які ставляться при створенні трасту. Так, засновник трасту може залишити за собою повноваження контролю над діями та рішеннями довірчого власника, а також право на повернення майна із трасту (відкличний траст), або, навпаки, передбачити, що майно з трасту не може бути повернуто засновнику.

Засновник трасту може визначити, що до спадкоємців як бенефіціарів права на майно, внесене в траст, переходять одразу після його смерті, або через деякий час, наприклад, після досягнення ними певного віку, отримання визначеної освіти тощо.

Спадкування шляхом передачі майна в трастові фонди дає змогу захистити таке майно від нераціонального використання та зловживань щодо майна, оскільки управляє трастом особа, яка має спеціальні знання та професійний досвід (принаймні, саме таку особу потрібно призначати довіреною особою в трасті), а також від передачі майна небажаним особам, оскільки активи трасту передаються виключно чітко визначеним бенефіціарам, якими є спадкоємці власника майна.

Пропри очевидні переваги, траст досить не дешеве задоволення – витрати на створення трасту, в тому числі на консультації спеціалістів з даного питання, витрати на оплату послуг кваліфікованого управителя трасту – все це робить траст вигідним для осіб з великим капіталом та значним об’ємом іноземних матеріальних активів.

Загалом, вибір найбільш відповідних інструментів спадкового планування – досить непростий процес, який повинен включати детальний аналіз майна спадкодавця, яке буде входити до спадкової маси (особливо, якщо серед такого майна є іноземні активи з різних юрисдикцій). Результати такого аналізу дозволять спланувати передачу активів від власника до спадкоємців на найбільш вигідних для спадкодавця умовах та з найменшими втратами для бізнесу, а також оптимізувати витрати на спадкування.