Спільна сумісна власність подружжя: особливості набуття, користування та розпорядження

Частково ми вже торкались цієї теми у матеріалі «Як розлучитись, якщо дружина чи чоловік за кордоном». Але оскільки це питання чи не найпопулярніше серед клієнтів у сімейних спорах (посперечатись з ним можуть хіба що «дитячі» питання та аліменти), вбачаємо за необхідне заглибитися в цю тему та звернути увагу на деякі нюанси, які більшість не бере до уваги.

Що таке право спільної сумісної власності подружжя?

Це право власності на річ (майно), яке мають двоє осіб, що перебувають у шлюбі між собою – чоловік та дружина. При цьому, частки кожного із подружжя на таку річ (майно) не визначені (тобто, не встановлено, якою саме частиною, наприклад, будинку володіє кожен із подружжя).

Право власності складається з правових титулів володіння, користування та розпорядження майном. З особистою приватною власністю все більш-менш зрозуміло: володіння, користування та розпорядження майном здійснюються особисто власником без втручання будь-яких інших осіб (за винятками, встановленими законом, наприклад, у разі розпорядження майном, що належить дитині, або особі, дієздатність якої обмежена).

Право спільної сумісної власності подружжя має свої особливості. Так, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що є у їхній спільній сумісній власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (наприклад, якщо щодо такого майна не укладено шлюбний договір).

Стосовно розпорядження необхідно зауважити, що при укладенні договорів щодо спільного майна одним із подружжя вважається, що він діє також від імені другого із подружжя, хоча такий договір і може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо другий із подружжя не знав і не міг знати про вчинення такого правочину щодо спільного майна.

Якщо ж договір щодо спільного майна потребує нотаріального посвідчення та/або державної реєстрації (зокрема, договір щодо нерухомості), згода іншого з подружжя на укладення такого договору має бути нотаріально засвідчена, а у випадках укладення договору щодо цінного майна, який не потребує нотаріального засвідчення, має бути викладена письмово.

Важливо також те, що дружина або чоловік не може відчужити свою частку у спільній сумісній власності без її виділу будь-якій третій особі, окрім іншого із подружжя. А от заповісти свою частку у спільній сумісній власності дружина та чоловік можуть на загальних підставах будь-якій особі до її визначення та виділу в натурі.

Майно, на яке розповсюджується право спільної сумісної власності

Будь-яке майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку.

Тобто, кожна річ, набута за час перебування у шлюбі, крім речей індивідуального користування та речей, які визнаються особистою приватною власністю кожного з подружжя відповідно до статті 57 Сімейного кодексу України, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо ви вважаєте, що майно придбане у шлюбі за зароблені вами кошти, є вашим особистим, – ви дуже помиляєтесь. Не тільки таке майно є спільним, а й ваша заробітна плата, пенсія, стипендія та будь-які інші доходи також вважаються спільною сумісною власністю подружжя.

Але не завжди все майно, отримане у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя. До прикладу, успадкована або отримана в дар квартира, відповідно до статті 57 Сімейного кодексу, не буде об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а стане вашою особистою приватною власністю. А якщо ви таку квартиру продасте й у шлюбі придбаєте іншу за ці ж кошти, то нова квартира також не буде об’єктом права спільної сумісної власності.

Однак якщо для придбання нової квартири доведеться додати кошти, зароблені під час шлюбу, то частка у майні відповідно до розміру внеску коштів за успадковану або подаровану квартиру буде особистою приватною власністю, а інша частка, що відповідає розміру доданих коштів, зароблених під час шлюбу, – стане об’єктом спільної сумісної власності.

Рівність часток подружжя у праві спільної сумісної власності

За загальним правилом, закріпленим чинним законодавством України, частки чоловіка та дружина у спільному майні є рівними. При цьому, не має значення, на кого з подружжя зареєстроване майно. Тут важливо уточнити, що:

•  майно має бути зареєстроване саме на когось із подружжя. Якщо, наприклад, придбане авто зареєстроване на брата чоловіка або матір дружини, таке майно не буде об’єктом права спільної сумісної власності;
• майно, зареєстроване на спільну дитину подружжя, буде особистою приватною власністю дитини і не підлягатиме розподілу між чоловіком і дружиною у разі розірвання шлюбу.

Часто виникає питання, чи можна збільшити частку у спільному майні того з подружжя, з ким залишаються проживати діти. Відповідь: теоретично – так, практично – не завжди.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд в окремих випадках може відступити від принципу рівності часток подружжя та врахувати обставини, що мають істотне значення для справи, в тому числі інтереси неповнолітніх дітей або непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного та духовного розвитку, а також лікування).

Але проживання дітей з одним із подружжя саме по собі не є підставою для збільшення частки такого з подружжя. Потрібна наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток. Такими обставинами, що мають істотне значення для справи, можуть бути випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Тоді частка такого із подружжя може бути зменшена за рішенням суду. Але в будь-якому випадку тягар доведення таких фактів покладається на сторону, яка заявляє вимогу про збільшення своєї частки у спільному майні.

Поділ кредитних зобов’язань

Згідно з чинним законодавством, при поділі спільного майна подружжя враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї.

Наприклад, один із подружжя до укладення шлюбу взяв кредит у банку або позичив кошти у знайомих для придбання квартири, в якій планує проживати після укладення шлюбу із другим із подружжя. Після одруження подружжя продовжує виконувати зобов’язання щодо погашення заборгованості та сплачує заборгованість за рахунок коштів, зароблених під час шлюбу.

У такому разі після розірвання шлюбу той із подружжя, хто не укладав кредитного договору або договору позики, може вимагати компенсацію половини суми, що вносилась на виконання боргових зобов’язань під час шлюбу, або певну частку такої квартири чи компенсацію її вартості.

Тут важливо зазначити, що хоча боргові зобов’язання виникли до шлюбу, але отримані кошти були витрачені в інтересах сім’ї, а саме на придбання квартири, а також той факт, що заборгованість за договором погашалася під час перебування у шлюбі й за рахунок коштів, що, як вже зазначалось, є спільною сумісною власністю подружжя. Тому другий із подружжя має право або на отримання частки у майні, або на компенсацію половини коштів, сплачених за таким договором.

Розглянемо іншу ситуацію. Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Тому у разі, якщо один із подружжя під час шлюбу взяв кредит у банку і на ці кошти була придбана квартира або будинок для родини – погашення такого кредиту є обов’язком обох із подружжя. І у разі розірвання шлюбу до погашення кредиту цей обов’язок зберігається. А тому, якщо майно, придбане за ці кошти, після розірвання шлюбу було поділене між чоловіком та дружиною як спільна сумісна власність у рівних частках, то і залишок кредиту вони повинні погашати у рівних частинах. А якщо хтось із них (переважно це той, на кого оформлено кредит) погасить його самостійно, то він або вона мають право вимагати від колишнього подружжя компенсацію половини суми погашення.

Варіанти розподілу майна, що є спільною сумісною власністю

За загальним правилом кожен об’єкт права спільної сумісної власності має бути поділений між подружжям на рівні частини в натурі.

Але якщо річ неподільна, вона присуджується одному з подружжя, а іншому має бути виплачена компенсація половини вартості такого майна. До прикладу, авто є неподільною річчю, тому суд присуджує одному із подружжя авто, а іншому – половину його дійсної вартості на час розгляду справи.

З огляду на це, найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги охоплюють усе спільне набуте під час шлюбу майно, як подільне, так і неподільне, а також грошові кошти, вклади та грошові зобов’язання. Це відповідає принципу процесуальної економії, оскільки вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту прав та інтересів.

Окрім того, якщо до розподілу заявлятиметься все спільне майно подружжя, суд може ефективно розподілити між колишнім подружжям майно так, щоб вони не були співвласниками об’єктів нерухомості, а кожен з них був єдиним власником окремого об’єкту нерухомого майна (звісно, якщо перелік майна дозволяє це зробити), що полегшить їхнє подальше розпорядження таким майном.

Тому, набуваючи власність у шлюбі, враховуйте все зазначене. Також пам’ятайте, що розірвання шлюбу не припиняє право спільної сумісної власності на майно, придбане під час шлюбу. А тому, коли ви захочете продати придбану під час шлюбу і зареєстровану на вас квартиру, то нотаріус, який буде посвідчувати угоду, з ймовірністю 98% виявить, що на момент придбання цієї квартири ви перебували у шлюбі, і попросить у вас або документи, які підтверджують, що це ваша особиста приватна власність, або нотаріальну згоду вашого колишнього подружжя на таке відчуження.