Як розлучитись якщо дружина чи чоловік за кордоном

Шлюб, як відомо, ґрунтується на вільній волі чоловіка та жінки і примушення до перебування у шлюбі, так само, як і примушення до укладення шлюбу, не допускається (дякувати Богу, це зрозуміли і українські суди). 

Раніше ми вже розібрались з особливостями укладення шлюбу з іноземним елементом (дивіться матеріал за посиланням, а також дивіться, щоб нагадати собі що таке той «іноземний елемент» в сімейних правовідносинах). А що ж робити, якщо добіг свого логічного фіналу шлюб, який було укладено з іноземцем, або шлюб, який було укладено на території іншої держави? Та й просто, як зараз буває доволі часто, що робити, коли подружжя опинилось розділене кордонами, шлюб фактично припинено і жоден з подружжя не має бажання підтримувати сімейні стосунки, але і можливості повернутись в Україну, для того, щоб розлучитись, не має? Давайте розбиратись.

Як встановити як і де має розриватись шлюб?

Якщо іноземний елемент відсутній, очевидно, що компетентними органами є українські органи державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) або суди. 

Якщо ж іноземний елемент у шлюбі наявний, для розірвання шлюбу необхідно визначати, право якої держави має застосовуватись до процедури розірвання шлюбу. До прикладу, розлучається подружжя, яке є громадянами України, але постійно проживають в Чехії. В такому випадку, відповідно до угоди про правову допомогу в цивільних справах між Україною та Чехією, до розірвання шлюбу застосовується законодавство тієї держави, громадянами якої є подружжя, тобто законодавство України, і компетентним судом, також є суд України. 

А от якщо подружжя має різне громадянство (один із подружжя українське, інший – чеське), але спільно проживає в Чехії, тоді, відповідно до тієї ж угоди між Україною і Чехією, можна було б розлучатись в чеських судах і за законодавством Чехії як держави, на території якої подружжя має спільне проживання.

Якщо угоди між Україною і державою походження іноземного елементу немає, тоді працює Закон України «Про міжнародне приватне право», яким встановлено, що шлюб між громадянами України розривається відповідно до законодавства України, а якщо громадянство у подружжя різне – за законодавством держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один із подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого – за законодавством держави, з якою обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином. Але якщо подружжя уклало угоду (наприклад, шлюбний договір) про обрання права України для розірвання шлюбу, такий шлюб завжди можна розривати в Україні. 

Отже, при існуванні іноземного елементу у сімейних правовідносинах, для розірвання шлюбу, перш за все, необхідно встановити за законодавством якої держави шлюб має розриватись і органи якої держави, компетентні у кожному конкретному випадку.

Найпростіша ситуація для розірвання шлюбу, коли подружжя не має дітей, мають спільну згоду на розірвання шлюбу, є громадянами України та перебувають на її території або за кордоном. Тоді, у випадку перебування в Україні, вони подають спільну заяву про розірвання шлюбу до органу ДРАЦС за місцем проживання подружжя або одного з них, а у випадку спільного перебування за кордоном – до консульської установи України в країні свого перебування. 

Коли подружжя є громадянами України, але один із подружжя виїхав за кордон і проживає там тривалий час

У випадках, коли в такого подружжя немає дітей, існує два варіанти розірвання шлюбу – через органи ДРАЦС або через суд. Для подружжя, яке має дітей, єдиний варіант розірвання шлюбу –звернення до суду. 

Якщо подружжя досягло між собою згоди щодо розірвання шлюбу та не має спільних дітей, розірвання шлюбу може здійснюватися органом ДРАЦС відповідно до законодавства України. За загальним правилом подружжя має подати до органу ДРАЦС спільну заяву про розірвання шлюбу, яка заповнюється ними в органах ДРАЦС. Разом з тим, Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні передбачають можливість подання нотаріально посвідченої заяви про розірвання шлюбу одним із подружжя, у випадку, якщо інший із подружжя через поважну причину (у зв’язку з тяжкою хворобою, тривалим відрядженням, проживанням у віддаленій місцевості) не може особисто подати таку заяву.

Тому, якщо один із подружжя проживає за межами України, він або вона може звернутись до консульства України у країні свого місцезнаходження для нотаріального посвідчення заяви про розірвання шлюбу. Теоретично, можна звернутись і до нотаріусів у країні місцезнаходження, але форма заяви чітко встановлена Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні і важливо дотриматись цієї форми. Також важливо у такій заяві одразу зазначити про згоду на державну реєстрацію розірвання шлюбу за відсутності заявника. 

Далі така заява подається тим із подружжя, яке перебуває в Україні, до органу ДРАЦС за місцем проживання подружжя або одного з подружжя, разом із свідоцтвом про реєстрацію шлюбу. Після прийняття заяви про розірвання шлюбу, органом ДРАЦС призначається дата державної реєстрації розірвання шлюбу, в яку зобов’язаний з’явитись той із подружжя, який знаходиться в Україні. Кожному із подружжя видається свідоцтво про розірвання шлюбу.

А якщо один із подружжя проти розірвання шлюбу або у подружжя є діти?

У випадку відсутності згоди або у випадку наявності у подружжя дітей, шлюб між ними може бути припинено виключно в судовому порядку. Якщо один із подружжя знаходиться за кордоном, шлюб розривається у позовному провадженні шляхом подання позову про розірвання шлюбу. Подати позов може як той із подружжя, хто знаходиться в Україні, так і той, хто знаходиться за кордоном, через представника або адвоката. Справи про розірвання шлюбу розглядаються судами в порядку спрощеного позовного провадження з викликом або без виклику сторін. Про розірвання шлюбу судом ухвалюється рішення.

Рішення про розірвання шлюбу в такому разі є документом, який посвідчує факт розірвання шлюбу і державна реєстрація з виданням свідоцтва про розірвання шлюбу не проводиться.

Важливо вказати, що зараз судова практика однозначна – ніхто не може бути примушений перебувати у шлюбі проти власної волі. Тобто, якщо хоча б один із подружжя наполягає на розірванні шлюбу, такий шлюб буде розірвано судом.

Тому, друзі, перебування у різних країнах не означає, що потрібно поставити своє життя на паузу і чекати слушної нагоди розлучатись. Якщо пора змін прийшла, знайдуться і шляхи для вирішення правових питань, оскільки законодавством України передбачаються механізми, коли ви, перебуваючи за кордоном, можете розірвати шлюб, який, по суті, існує тільки на папері.

Не забувайте, що перебування у зареєстрованому шлюбі навіть у випадку, коли ви проживаєте окремо, у вас з’явились нові стосунки, в яких народились діти, зберігає між вами правовий зв'язок, в тому числі і правовий режим спільної сумісної власності на майно, придбане у зареєстрованому шлюбі. Саме про таке майно та про його поділ поговоримо далі.

Що визнається спільним майном подружжя

Звертаю увагу кожного, що, якщо подружжям не встановлено у шлюбному договорі інше, за загальним правилом, все майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить чоловіку і дружині на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав самостійного заробітку з поважної причини (навчання, хвороба, догляд за дітьми тощо), крім майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Особистою приватною власністю дружини чоловіка, при цьому, є:

• майно, набуте до шлюбу;
• майно, набуте під час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
• майно, набуте під час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
• житло та земельна ділянка, набуті під час шлюбу внаслідок приватизації;
• речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
• премії, винагороди, одержані за особисті заслуги;
• кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй/йому належала, а також як відшкодування завданої їй/йому шкоди;
• виплати, отримані за договорами страхування життя та здоров’я.

Отже, кожна річ, набута під час шлюбу, окрім майна, яке є особистою приватною власністю дружини/чоловіка, є об’єктом права спільної сумісної власності. Зокрема, об’єктами спільної сумісної власності є: рухоме та нерухоме майно, цінні папери та корпоративні права, майнові права, грошові кошти, в т.ч. депозити в банку, заробітна плата, пенсія та інші доходи, які одержуються кожним із подружжя, а також будь-яке інше майно, крім вилученого з цивільного обороту.

Як же розподіляється майно подружжя, що є спільною сумісною власністю

Перш за все, поділ майна не завжди пов’язаний з розірванням шлюбу. Подружжя може поділити спільне майно перебуваючи у шлюбі, а розірвання шлюбу не припиняє право спільної сумісної власності вже колишнього подружжя на майно. 

Таким чином, для того, щоб поділити майно, обов’язково потрібно вчинити певні юридичні дії. Це можуть бути дії щодо:

•  укладення договору про поділ майна, коли сторони можуть дійти згоди щодо такого поділу і у них немає спору – такий договір укладається у письмовій формі та підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню, або
• подання позову про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, якщо подружжя не може домовитись та поділити спільне майно і у них виникає спір.

Не забуваємо, що колишнє подружжя обмежено строками позовної давності у три роки з моменту розірвання шлюбу для вирішення питання щодо поділу майна, яке перебуває у їх спільній сумісній власності.

За загальним правилом, у разі поділу спільного майна подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівні, якщо про інше сторони не домовились, зокрема, у шлюбному договорі.

Як визначити за яким законодавством буде здійснюватися поділ майна, якщо один із подружжя проживає за кордоном, або у випадку, якщо серед спільного майна подружжя є майно, яке знаходиться за кордоном

Насамперед, треба визначити, за правом якої держави має здійснюватися поділ майна колишнього подружжя. 

Найчастіше, у міжнародних договорах міститься норма, яка передбачає, що у тих випадках, коли серед спільного майна подружжя є нерухомість, яка знаходиться за кордоном, справи щодо поділу такого майна розглядаються судами держави місцезнаходження такої нерухомості із застосуванням права держави суду. 

Щодо іншого майна діємо у вже відомому нам порядку – спочатку звертаємось до двосторонніх або багатосторонніх угод, укладених Україною. До прикладу, повернемось до двосторонньої угоди між Україною та Чехією. Ця угода передбачає, що майнові відносини подружжя визначаються законодавством держави, на території якої подружжя має спільне місце проживання. Тобто, якщо колишнє подружжя проживає в Чехії, правила визначення спільного майна і порядок його поділу встановлюються чеським законодавством, а спори розглядаються чеськими судами. Якщо подружжя проживає у різних державах, але мають спільне громадянство – тоді застосовується законодавство держави їх громадянства, а справи розглядаються судами держави громадянства, а якщо і проживають у різних державах і є громадянами різних держав – тоді застосовується законодавство держави останнього спільного місця проживання, і, відповідно, спори будуть підсудні судам держави останнього спільного проживання. А якщо подружжя ніколи не проживало спільно ні в Україні, ні в Чехії – тоді застосовується законодавство держави, суд якої розглядає справу, а позов можна подавати до суду як України, так і Чехії. 

А якщо договору немає – продовжуємо за звичаєм і звертаємось до Закону України «Про міжнародне приватне право».

Щодо нерухомості підхід такий же – спори розглядаються судовими органами держави місцезнаходження майна за законодавством держави місцезнаходження майна.

Для іншого майна підхід трохи інший. По-перше, подружжя може здійснити вибір права, яке буде застосовуватись для регулювання майнових відносин, в тому числі, для поділу спільного майна. Вони можуть обрати право громадянства одного з подружжя, або право держави, у якій один із подружжя має звичайне місце перебування, або, стосовно нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться. Такий вибір права має бути здійснений у шлюбному договорі, або шляхом укладення угоди про вибір права.

Якщо подружжям не укладено угоду про вибір права, тоді поділ спільного майна здійснюється відповідно до права держави спільного громадянства подружжя, а за його відсутності - права держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - права, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв’язок іншим чином.

До якого суду має звертитись подружжя у разі виникнення спору щодо поділу майна?

Щодо нерухомості – це завжди суди держави місцезнаходження майна, оскільки на нерухоме майно встановлена виключна підсудність.

Щодо іншого майна – потрібно встановлювати у кожному конкретному випадку. 

По-перше, якщо існує угода сторін про вибір компетентного суду – керуються угодою.

По-друге, якщо є дво- або багатостороння угода – визначати за її нормами. Якщо вдасться, згадуємо угоду між Україною та Чехією. Якщо не вдасться, нагадую, що угода про правову допомогу у цивільних справах між Україною та Чехією передбачає, що компетентними є органи держави, право якої має застосовуватись до правовідносин. 

Якщо ж міжнародного договору немає, тоді, відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право», судам України підсудні в тому числі спори, в яких на території України відповідач у справі має місце проживання або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення.

Зміни - це завжди непросто. Розлучення - вдвічі непросто. Особливо, коли людей, які колись були партнерами, друзями і коханими, розділяють не тільки різні інтереси, погляди на життя, але й державний кордон. Важко розходитись і ділити майно навіть в межах однієї країни, а коли в поділі задіяні декілька юрисдикцій – дуже часто потрібна допомога. Не нехтуйте нею.