Визначення місця проживання дитини: як досягти згоди

Відмінність опіки від визначення місця проживання дитини

Українське законодавство, на відміну від європейського, встановлення опіки пов’язує із дітьми, позбавленими батьківського піклування та недієздатними особами. Відповідно до Цивільного кодексу України, опіка встановлюється над дітьми, які не досягли 14 років і при цьому є сиротами або позбавлені батьківського піклування, а також над фізичними особами, які визнані недієздатними.

В усіх інших випадках батьки при припиненні спільного проживання в зв’язку з розірванням шлюбу або з інших причин встановлюють лише місце проживання дитини, тобто фактично визначають з ким буде проживати дитини – з матір’ю або з батьком.

Слід зазначити, що окреме проживання когось із батьків жодним чином не змінює обсягу його прав та обов’язків щодо дитини. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею в такому самому обсязі, як і той з батьків, хто проживає з дитиною. А інший із батьків не має права перешкоджати такому спілкуванню та участі у вихованні (звичайно, якщо це не перешкоджає нормальному розвиткові та інтересам дитини).

Як визначається місце проживання дитини?

Згідно з чинним законодавством України, місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків, місце проживання дитини, яка досягла 10 років – за спільною згодою батьків та самої дитини. Дитина, яка досягла 14 років, у разі окремого проживання батьків, сама обирає з ким із батьків вона буде проживати.

Отже, щодо місця проживання дитини, батьки мають дійти згоди. Поки конфліктів не виникає, ніхто не переймається тим, що згода не зафіксована юридично. Тому, краще визначити місце проживання дитини у спосіб, передбачений законодавством. У випадку наявності згоди та домовленості між батьками – у договірний спосіб, або в позадоговірному порядку – із залученням органів опіки та піклування або суду, якщо батьки не можуть дійти згоди щодо питання, з ким із них має проживати дитина.

Батьки, які дійшли згоди щодо місця проживання їх спільної дитини, можуть укласти договір, яким визначити, з ким із батьків буде проживати дитина, та встановити порядок здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим із них, хто проживає окремо від дитини. Такий договір укладається у письмовій формі та підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

За бажанням батьки можуть визначити конкретну адресу, за якою має проживати дитина, передбачити обов’язок того із батьків, з ким проживає дитина, повідомляти про зміну місця проживання до або після такої зміни. Договір є достатньо гнучким способом врегулювати дані питання, який, попри перевагу найкращих інтересів дитини, може враховувати права та інтереси кожного із батьків.

Також, в такому договорі можна достатньо детально визначити способи участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо: графіки особистих зустрічей, проведення святкових днів, канікул, подорожей, можливості здійснення комунікацій за допомогою телефону та месенджерів тощо. Ці положення договору можуть доповнюватись положеннями щодо сплати аліментів на утримання дитини.

Якщо ж батьки не можуть досягти консенсусу щодо місця проживання дитини, чинне законодавство України передбачає можливість вирішення цього питання із залученням органів опіки та піклування, або в судовому порядку шляхом подання позову про визначення місця проживання дитини.

Вирішення спору між батьками органом опіки та піклування

Для залучення органів опіки та піклування з метою вирішення спору, необхідно звернутись до районної, районної в місті Києві та Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті, сільської, селищної ради із заявою. До заяви додаються:

• копія паспорту;
• довідка з місця реєстрації;
• копія свідоцтва про шлюб або розірвання шлюбу ( у разі наявності);
• копія свідоцтва про народження дитини;
• довідка з місця навчання, виховання дитини;
• довідка про сплату аліментів (у разі наявності).

Представник органу опіки проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт, а також звертається до органів соціального захисту для проведення оцінки спроможності матері, батька виконувати обов’язки з виховання дитини та догляду за нею. Місцевий орган опіки та піклування призначає засідання комісії, які проводяться у разі потреби, але не рідше ніж один раз на місяць, на якому приймається відповідне рішення про визначення місця проживання дитини.

При ухваленні рішення, орган опіки і піклування бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші обставини, що можуть мати значення в кожній конкретній ситуації.

Орган опіки не може визначити місце проживання дитини з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями, вживає наркотичні засоби, або іншим чином своєю поведінкою може зашкодити дитині.

Необхідно враховувати, що, хоча рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання, воно може бути оскаржене в судовому порядку.

Вирішення спору між батьками в судовому порядку

Більш практичним є вирішення спору між батьками щодо місця проживання дитини в судовому порядку. В такому разі, один із батьків, який хоче, щоб дитина проживала з ним, подає до суду за місцем проживання іншого з батьків позовну заяву з вимогою визначити місце проживання дитини.

Суд, який розглядає справу, в обов’язковому порядку залучає третьою особою у такі справи органи опіки та піклування, які мають дати письмовий висновок щодо місця проживання дитини на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, особистих бесід з батьками та дитиною. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо такий висновок не достатньо обґрунтований або суперечить інтересам дитини, оскільки жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили.

Що бере до уваги суд при визначенні місця проживання дитини?

Досить довго в українській судовій практиці переважала презумпція закріплення проживання дитини разом з матір’ю, оскільки, відповідно до Декларації з прав дитини 1959 року, малолітня дитина, крім виняткових випадків, не має розлучатись зі своєю матір’ю. Однак наразі такий підхід не підтримується ні європейським законодавством, ні рішеннями Європейського суду з прав людини. Змінюється також підхід українських судів – батьки рівні у своїх правах та обов’язках щодо дитини, але така рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання.

При ухваленні рішення суд, як і органи опіки, бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я, але керується, в першу чергу, найкращими інтересами дитини.

Отже, суди, при вирішенні питань щодо дитини, в першу чергу мають виходити з найкращих інтересів дитини.

Що ж розуміється під найкращими інтересами дитини?

При визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній ситуації необхідно брати до уваги, що у найкращих інтересах дитини:

• зберегти її зв’язки із сім’єю, крім випадків, коли доведено, що сім’я непридатна або неблагополучна;
• забезпечення її розвитку у безпечному, надійному і стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини мають перевагу над правами батьків. Тому по суті, кожен із батьків має довести в суді, що саме проживання з ним є в найкращих інтересах дитини.

Крім того, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, а також судом з питань, що стосуються її особисто. І не забуваємо, що дитина, яка досягла 14 років, сама обирає, з ким із батьків вона хоче проживати. При цьому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають інтереси самої дитини.

Особливості визначення місця проживання дитини в умовах правового режиму воєнного стану

У зв’язку з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, активними воєнними діями, дуже розповсюдженою є ситуація, коли батько залишився в Україні, а матір з дитиною змушені були виїхати для отримання тимчасового захисту за кордоном. Це спричинило велику кількість судових спорів щодо визначення місця проживання таких дітей.

В першу чергу, виникає питання, чи можуть українські суди розглядати справи про визначення місця проживання дитини, яка знаходиться за кордоном. Верховний Суд сказав, що можуть (постанова від 11.12.2023 року у справі №607/20787/19). Факт проживання дитини за кордоном (незалежно від того, чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору між батьками. Для подання позову не потрібне повернення дитини в Україну, оскільки проживання дитини за кодоном не є підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні.

Однак, до юрисдикції українських судів не належать справи про визначення місця проживання дитини, якщо є рішення іноземного суду про повернення дитини в іншу країну, яке не виконується (постанова Верховного Суду від 19.09.2023 року у справі №545/2247/18).

Також великою проблемою для українських судів, при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, яка фактично знаходиться за кордоном, є обов’язкова залученість органу опіки та піклування, які надають свій висновок за результатами обстеження місця проживання дитини, бесіди з нею та з батьками. Вочевидь це важко зробити, коли дитина і мати проживають за кордоном. Попри те, що судова практика достатньо однозначна – участь органу опіки та піклування є обов’язковою, Верховний Суд дійшов висновку, що обов’язковість висновку органу опіки та піклування не може абсолютизуватись. Тобто, у разі, якщо з якихось причин такий висновок отримати неможливо, або орган опіки та піклування відмовився надати висновок, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами, оскільки інакший підхід фактично означатиме відмову у доступі до правосуддя.

І ще один важливий момент, неможна розглядати визначення місця проживання дитини з одним із батьків як засвідчення факту того, що особа самостійно виховує дитину віком до 18 років, оскільки це абсолютно не свідчить про відсутність участі іншого з батьків у вихованні дитини. Тому, судові рішення про визначення місця проживання дитини з батьком, не може бути підставою для відстрочки такого батька від мобілізації відповідно до абзацу 4 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Отже, підсумуємо – питання визначення місця проживання дитини надзвичайно чутливе, оскільки в більшості випадків безпосередньо зачіпає дитину, потребує її участі і може чинити негативний вплив на психо-емоційний стан дитини. Батькам завжди варто пам’ятати, що не їх права та інтереси є визначальними, а те, що найкраще для дитини, в яких би відносинах між собою батьки не перебували.