Як реформа корпоративного врядування мала подолати політичну корупцію в держкомпаніях

Як зазначалось в одному із попередніх матеріалів, не дивлячись на те, що вже понад 10 років в Україні намагаються впроваджувати корпоративне врядування, схоже, що «не так вже воно і працює». Чи дійсно це так, та чи є підстави говорити про кардинальні зміни в управлінні держкомпаній за ці 10 років, дамо ґрунтовну та повноцінну позицію у цьому дописі.

Політичний вплив на управління держкомпаній vs Реформа КУ

У 2014 році корпоративне врядування держкомпаній потрапило до орбіти українських реформ. Її метою було нарешті викорінити політичну корупцію в управлінні державних компаній, зокрема, в Нафтогазі. Так, саме з реформування Нафтогазу у 2014 році, заведено відраховувати початок самої реформи корпоративного врядування в Україні.

У своїй статті «Корпорація "Нафтогаз" для українців. Як це зробити?» Андрій Бойцун, один із ключових авторів тієї реформи Нафтогазу, влучно описав природу політичної корупції в державних компаніях:

Вона зберегла такі типові рудименти радянської економіки, як вертикаль, за якою профільне міністерство управляє діяльністю держпідприємства, а саме підприємство є підконтрольним не кінцевим власникам (громадянам України), а політикові, що контролює міністерство.

Іншими словами, така політична корупція реалізовувалась шляхом політичних призначень. Тобто, обирали не професійних кандидатів, які змогли б забезпечити розвиток держкомпаній, а скорше «найбільш лояльних професіоналів», які могли би забезпечити виконання забаганок цих політиків.

Тому не дивно, що у 2015 році, тодішній Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк заявив:

Держкомпанії – це основне джерело корупції в країні.

Як корпоративне врядування мало подолати політичну корупцію в держкомпаніях

Звісно, хибно буде стверджувати, що реформа корпоративного врядування держкомпаній мала усунути уряд від процесу призначення керівництва держкомпаній. Радше варто говорити, що це процес мав змінитися таким чином, щоб забезпечувати у прозорий спосіб призначення найбільш фахових осіб на посаду керівників держкомпаній та не залежати від політичних забаганок, натомість зосередитися на забезпеченні інтересів самої держкомпанії.

Коли ми говоримо про стандарт корпоративного врядування в держкомпаніях, то заведено звертатись до Керівних принципів ОЕСР щодо корпоративного врядування держкомпаній. Якщо дуже просто, то Стандарти ОЕСР пропонують долати політичну корупцію в частині призначень керівництва держкомпаній завдяки реалізації таких кроків:

1. Держава як власник (в особі Уряду, міністерств чи інших органів державної влади) має створити в держкомпанії наглядову раду, яка є посередником (буфером) між державою як власником та самою компанією. При цьому, саме наглядова рада має нести кінцеву відповідальність за діяльність держкомпанії, у тому числі забезпечення врахування інтересів держави як власника, інших акціонерів та стейкхолдерів держкомпанії.
2. Наглядова рада має бути сформована таким чином, щоб була забезпечена її професійність, незалежність прийняття нею рішень. З цією метою, держава як власник забезпечує конкурентний та прозорий відбір членів наглядової ради. До складу такої наглядової ради має входити достатня кількість незалежних членів (які не пов’язані з державою як власником та з самою компанією), а також представники акціонера (у нашому випадку держави), при цьому, держава має уникати надмірного призначення своїх представників від органів державної влади, щоб уникати прив’язки їх призначення та/або звільнення до політичних циклів.

3. Саме така незалежна та професійна наглядова рада держкомпанії та має приймати рішення про призначення та звільнення керівника державної компанії. При цьому, наглядова рада має забезпечити високі стандарти при обранні керівника. До таких високих стандартів заведено відносити два інструменти:

   • Проведення конкурсного відбору, заснованого на заслугах. До речі, стандартами ОЕСР зазначено, що навіть якщо законодавство країн, на противагу рекомендаціям, закріплює повноваження призначення керівника за державою, то визначення кандидата все одно має відбуватися за результатами конкурсного відбору, організованого наглядовою радою.
   • Планування наступництва. Це інструмент, за допомогою якого наглядова рада наперед визначає осіб, зокрема, серед працівників компанії, які мають необхідні якості для того, щоб в майбутньому обійняти посаду керівника та забезпечити їхній подальший розвиток. В такому разі, після припинення повноважень керівника, така особа вступає на посаду.

Підсумовуючи, реформа корпоративного врядування мала забезпечити, щоб керівники на посаду держкомпанії відбирались та призначались внаслідок прозорої конкурсної процедури, заснованої на досягненнях, проведення якої забезпечує незалежна наглядова рада. Своєю чергою, участь держави (уряду/політичних акторів) у цьому процесі мала або повністю зійти нанівець, або бути зведеною лише до прийняття формального рішення про призначення того керівника, якого відібрала наглядова рада у такий конкурентний та прозорий спосіб.

А чи досягла реформа своїх цілей ми розглянемо у наступному матеріалі.