Обмежувальний припис суду: коли його можна отримати та як він працює на практиці

Терміновий заборонний припис, про який йшлося у минулому матеріалі, є найбільш оперативним інструментом реагування держави на випадки домашнього насильства, який дозволяє негайно відокремити кривдника від постраждалої особи та знизити рівень ризику у критичний момент. Водночас сама природа цього механізму передбачає його короткостроковість і ситуативність, оскільки він покликаний стабілізувати ситуацію «тут і зараз», але не забезпечує тривалого захисту.

В цьому контексті постає питання подальших дій постраждалої особи після застосування термінового заборонного припису. Адже ризик насильства нерідко не зникає разом із завершенням строку його дії, а інколи навіть посилюється. У таких випадках ключового значення набуває можливість отримати більш тривалий і системний захист, який забезпечується вже на рівні судового контролю.

Обмежувальний припис суду є логічним продовженням цієї моделі захисту і є самостійним заходом протидії домашньому насильству, що має іншу правову природу та функціональне призначення. Якщо терміновий припис є швидкою реакцією поліції, то обмежувальний припис — це результат оцінки ризиків судом і встановлення чітких, юридично обов’язкових правил поведінки для кривдника на визначений період.

Особливістю цього механізму є його здатність поєднувати відносну швидкість розгляду із більшою тривалістю захисного ефекту. Водночас на практиці його застосування викликає низку питань: які обставини є достатніми для його отримання, які докази слід надати, як саме формулюються обмеження та наскільки ефективно вони виконуються для стабільного та передбачуваного захисту постраждалої особи.

Що таке обмежувальний припис суду

Обмежувальний припис — це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов’язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. 

Обмежувальний припис видається на строк від 1-го до 6-ти місяців, з подальшим продовженням ще на 6 місяців (тобто всього на 1 рік) не з метою покарання, а для запобігання подальшому насильству. Його правова природа є превентивною, що відрізняє його від класичних форм юридичної відповідальності.

Ключовою особливістю є те, що суд не встановлює «вину» у кримінально-правовому розумінні, а оцінює наявність ризиків. Фактично це означає, що обмежувальний припис може бути застосований навіть у ситуаціях, коли кримінальне провадження відсутнє або ще не завершене.

Важливою є і гнучкість цього інструменту. Закон, встановлюючи перелік заходів, які можуть бути застосовані в обмежувальному приписі, дозволяє їхнє комбінування, що дає суду змогу адаптувати їх під конкретну ситуацію. Водночас така дискреція створює ризик неоднакової практики, коли схожі обставини можуть призводити до різних за змістом приписів.

Що може передбачатись обмежувальним приписом

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов’язків:

• заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
• усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
• обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
• заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
• заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
• заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.

Важливо, що ці обмеження можуть комбінуватися. Наприклад, суд може одночасно заборонити проживання разом, наближення до місця роботи та будь-які контакти.

Хто і коли може звернутися за обмежувальним приписом

Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають:

• постраждала особа або її представник;
• у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування;
• у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.

Оцінюючи правові підстави особи на звернення за обмежувальним приписом, а також приймаючи рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у його видачі, суди оцінюють не лише сам факт насильства, а й ризик його продовження або повторення у майбутньому, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Тому заявник у заяві до суду повинен не лише описати факт насильства, а й пояснити, чому існує імовірність його повторення, продовження або настання тяжких наслідків. До прикладу, системність поведінки кривдника, наявність погроз, спільне проживання.

Процедура отримання

Обмежувальний припис встановлюється виключно в судовому порядку. Процедура отримання обмежувального припису є спрощеною, що не означає її формальності. 

Заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб - за місцезнаходженням цього закладу. За подання такої заяви судовий збір не стягується.

Кривдник як особа, стосовно якої таку заяву подано, зазначається як заінтересована особа, оскільки судом буде прийматися рішення щодо їх прав та обов’язків.

У заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено:

• найменування суду, до якого подається заява;
• ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) заявника та заінтересованої особи, їхнє місце проживання чи перебування;
• обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

У разі неможливості надати докази обставин вчинення домашнього насильства, до заяви додається клопотання про їх витребування у кривдника, органів державної влади чи місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

Справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб, але їхня неявка не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису. При цьому у разі, якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі.

Ще однією особливістю процедури отримання обмежувального припису є її оперативність - суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.

Які докази враховує суд

Докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що кривдник здатен вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді. Звісно, у зв’язку зі стислими строками розгляду заяви може бути певне «зниження» стандарту доказування. Однак це не означає, що в основу рішення про застосування обмежувального припису можуть бути покладені лише твердження заявника про застосування домашнього насильства до постраждалої особи. Суд формує внутрішнє переконання на основі сукупності обставин.

Особливу роль відіграють послідовність викладення подій, наявність непрямих доказів та підтвердження звернень до поліції. Проблемою є те, що заявники часто недооцінюють значення фіксації фактів насильства. Відсутність навіть мінімальної доказової бази значно знижує шанси на задоволення заяви, навіть якщо насильство фактично мало місце.

До прикладу, доказами, які мають додаватись до заяви, можуть бути протоколи про адміністративні порушення, складені органами Національної поліції України, терміновий заборонний припис стосовно кривдника, медичні документи, документи кримінальних проваджень, які засвідчують факт насильства, відео- та аудіозаписи, скріншоти повідомлень з мобільних додатків, відеозаписи з відеокамер квартири або будинку, з нагрудних камер поліцейських, показання свідків тощо.

Як виконується обмежувальний припис

Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Про видачу кривднику обмежувального припису суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Нацполіції за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також - органи місцевого самоврядування за місцем проживання (перебування) постраждалої особи.

На практиці контроль є реактивним, тобто поліція втручається тільки після повідомлення постраждалої особи про порушення. При цьому ключовою проблемою є доведення порушення. Якщо немає фіксації (скріншоти, відео, свідки), притягнення до відповідальності ускладнюється.

Наслідком умисного невиконання обмежувального припису може бути, зокрема, застосування до кривдника кримінальної відповідальності у вигляді пробаційного нагляду на строк до двох років або обмеження волі на той самий строк.

На практиці ефективність виконання обмежувальних заходів припису залежить від послідовних дій постраждалої особи: фіксації кожного порушення та звернення до поліції одразу після кожного такого порушення.