Практичність проти пріоритетності. Коефіцієнт Беррі.

Метод чистого прибутку 

Сьогодні поговоримо про використання інформації для цілей застосування методу чистого прибутку та вибору індикатора рентабельності.

Як вбачається з практики контролю за трансфертними цінами в Україні, найпоширенішим методом обґрунтування принципу «витягнутої руки» у контрольованих операціях є метод чистого прибутку, хоча цей метод має найменшу пріоритетність (не враховуючи метод розподілення прибутку). 

У настановах ОЕСР метод чистого прибутку визначено як метод, що вивчає норму чистого прибутку відповідної бази (наприклад, витрат, продажів чи активів), яку отримує платник податків від контрольованої транзакції (операції).

У Податковому кодексі України зазначено, що метод чистого прибутку полягає у порівнянні відповідного фінансового показника рентабельності у контрольованій операції (чистого прибутку на основі відповідної бази (витрати, продаж, активи) або показника рентабельності операційних витрат) з відповідним показником рентабельності у зіставній (зіставних) неконтрольованій (неконтрольованих) операції (операціях).

За даними звітів про КО, для обґрунтування дотримання принципу «витягнутої руки», метод чистого прибутку обрали близько 50% платників, що здійснювали контрольовані операції в 2020 та 2021 звітних роках (випередивши більш пріоритетний метод порівняльної неконтрольованої ціни (ПНЦ)). А серед методів, які базуються на показниках рентабельності, він взагалі не знає собі рівних (понад 90%). 

Звичайно ж, це не новина в світі трансфертного ціноутворення. Міжнародна практика показує, що за відсутності внутрішніх порівнянних транзакцій, як правило, застосовується метод чистого прибутку, який спочатку вважався методом останньої інстанції, хоча на практиці він використовувався у 90% випадків.

Важливу роль в цьому відіграє його гнучкість, зумовлена найбільшою кількістю індикаторів рентабельності, які, в свою чергу, дозволено обґрунтовувати, спираючись на різні показники, в залежності від умов та особливостей контрольованої операції. 

Крім того, однією з переваг методу чистого прибутку є те, що індикатор чистого прибутку меншою мірою залежить від відмінностей між операціями та товарами, ніж у випадку з ціною, що використовується в методі ПНЦ. Індикатори чистого прибутку також можуть з більшою толерантністю ставитися до деяких функціональних відмінностей між контрольованою і неконтрольованою операціями, ніж маржа валового прибутку.

Таким чином, популярність методу чистого прибутку пояснюється потенційною наявністю доступу до джерел інформації для досягнення стандарту порівнянності та досить високою практичністю у застосуванні для більшості сучасних лінійних моделей бізнесу (це коли компанії створюють цінність у формі товару/послуги та продають за ланцюгом поставок (виробник-дистриб'ютор-споживач), і цінність зростає лінійно - кожен учасник послідовно щось додає).

Індикатори рентабельності чистого прибутку для цілей ТЦУ 

Вітчизняним законодавством передбачено п’ять індикаторів рентабельності чистого прибутку для цілей трансфертного ціноутворення:

1. чиста рентабельність (ЧР);
2. чиста рентабельність витрат (ЧРВ);
3. рентабельність операційних витрат;
4. рентабельність активів;
5. рентабельність капіталу.

Сам Податковий кодекс не містить інструкцій щодо їх використання, а обмежується лише загальною інформацією про співвідношення показників фінансової звітності, необхідних для визначення таких показників.

При цьому, вибір найдоречнішого індикатора можна порівняти, хіба що, з вибором самих методів ТЦ.

Перед застосуванням кожного з них важливим аспектом є наявність сегментованої фінансової інформації, яка може ефективно визначати доходи, витрати та операційні витрати, пов'язані з контрольованими та неконтрольованими операціями. У Керівних принципах ОЕСР зазначено, що витрати або доходи, які не пов'язані з контрольованою трансакцією, повинні бути виключені, якщо вони суттєво впливають на порівнянність з неконтрольованими операціями. 

Необхідно спиратись на відповідний рівень сегментації фінансових даних платника податків під час визначення прибутковості контрольованої операції. Тобто, чим більше ми виключимо елементів, пов’язаних з неконтрольованою діяльністю в розрахунках показників, тим точніший і надійніший буде обраний метод ТЦ для контрольованих операцій.

Перші два індикатори (ЧР та ЧРВ) зустрічаються дуже часто і більшість платників добре їх засвоїли та широко застосовують, тому поговоримо про інші індикатори, які несправедливо не знайшли свого практичного застосування.

Коефіцієнт Беррі 

І почнемо з рентабельності операційних витрат.

У світі цей показник, також відомий як Berry ratio (беррі рейшіо) або коефіцієнт Беррі, визначається як співвідношення валового прибутку до операційних витрат (адміністративні витрати, витрати на збут, інше).

Вперше цей фінансовий показник для цілей ТЦ був використаний податковою службою США в далекому 1979 році під час перевірки хімічної компанії DuPont (Дюпон – це американський хімічний концерн), яка мала свого власного дистриб’ютора в Швейцарії (Do Pont international SA – DISA), який займався реалізацією хімічних товарів на європейський ринок.

Незважаючи на те, що в розрахунку цього показника використовується валовий прибуток, цей індикатор відноситься саме до методу чистого прибутку і найкраще підходить для використання асоційованими підприємствами – дистриб’юторами. 

І ось чому.

Зазвичай, для компаній-дистриб’юторів собівартість ― це величина затрат виробників для виробництва товарів, які перепродає дистриб'ютор. А операційні витрати, при цьому, являють собою фактичну вартість, додану дистриб'ютором у ланцюгу постачання продукції (витрати, пов’язані з дистрибуцією товарів, їх просуванням тощо). 

Таким чином, при розрахунку коефіцієнта Беррі, чисельник, тобто валовий прибуток ― це частина доходу дистриб'ютора за його функцію доданої вартості в контрольованих операціях, а знаменник (операційні витрати) ― це додана вартість. 

Це і взяв за основу Податковий орган США у справі Дюпон.

З такого ракурсу, застосування коефіцієнта Беррі виглядає дуже привабливим з огляду на простоту застосування і відсутність обмежень за розміром незалежних компаній-дистриб'юторів, які використовуються в якості порівнянних аналогів. Але, незважаючи на зовнішню простоту, потрібно враховувати певні обмеження та застереження для застосування, які передбачені у тих же настановах ОЕСР, зокрема:

• коефіцієнт дуже чутливий до функцій, та не може бути застосований до інтегрованого дистриб'ютора, який виконує різні функції, такі як складання або налагодження; 
• застосування РОВ вимагає проведення ретельного порівняльного дослідження. Наприклад, вибір зіставних компаній в різних галузях, де вплив доданої вартості на прибуток може відрізнятися, та призведе до інших рівнів прибутку, ніж в галузі діяльності сторони, що досліджується;
• мають бути враховані можливі відмінності у класифікації окремих витрат, які враховуються при обчисленні РОВ, у сторони КО, що досліджується, та  компаній, які використовуються для порівняння;
• показник РОВ не повинен застосовуватися, якщо збутова діяльність дистриб’ютора пов’язана  із використанням істотних нематеріальних активів (торгові марки, ліцензії, патенти тощо).

Отже, використання є можливим та доречним, якщо діяльність торгового посередника включає в себе обмежену кількість функцій і ризиків (та не передбачає використання суттєвих нематеріальних активів) і може бути охарактеризована як послуга. Тобто, додана вартість, що створюється дистриб’ютором в КО, відображається саме в його операційних витратах, які і є базою для розрахунку фінансового показника.

Якщо ця тема для вас виявилась цікавою та з’явилось бажання обговорити рентабельність капіталу та рентабельність активів, залиште відповідне повідомлення і ми врахуємо це при висвітленні наступних тем.