Єдиноріг війни: можливості для закордонної оборонної промисловості в Україні
За час війни в Україні політика «роззброєння Європи», що сформувалася після розпаду Радянського Союзу, суттєво змінилася. Атмосфера співдружності між країнами Європи та Росією обіцяла мирне століття розвитку та процвітання. На цьому тлі уряди країн-членів Європейського Союзу зменшували оборонні видатки, чисельність збройних сил та їхнє фінансування. Такі видатки виглядали недоречними в порівнянні з економічними проблемами, глобальними міграціями, голодом, епідеміями та з огляду на наявність захисту з боку США. Вони були скорочені як менш пріоритетні в умовах тодішньої європейської реальності. Попри тривожні сигнали експансіоністської політики Росії в 90-х і на початку 2000-х років лідери Європи все одно до останнього вірили в добрі наміри Росії та неоднозначність прикордонних конфліктів.
На початку 2000-х років Росія здавалася привабливим торговельним та економічним партнером, на неї покладалися сподівання щодо будівництва демократії, захисту прав людини й розвитку самої держави. Натомість Росія на чолі із незмінним керівництвом обрала шлях деспотичної тиранії для спроби завоювання територій своїх сусідів. У варіанті Білорусі спрацював м’який вплив, нарощений роками. Успіх підкорення Білорусі для Росії особливо цікавий з огляду на абсолютно полярний досвід війни Росії проти України. Війна, що триває з 2014 року, є незаконною інтервенцією та окупацією території однієї держави іншою. У момент революції та повалення олігархічного режиму Віктора Януковича Росія ввела війська для анексії Кримського півострова та вторгнення в Донецьку та Луганську області.
У період 2014-2022 років ситуація та настрої в Європі поступово змінювалися. Однозначність світовій позиції допоміг надати сам Путін, розпочавши 24 лютого 2022 року повномасштабне вторгнення на всю територію України. Сьогодні підтримка України з боку країн Європейського Союзу, НАТО та світу в цілому є безпрецедентно великою. Але такою вона не була більшу частину конфлікту.
На тлі продовження вторгнення Росії, зменшення впливу та присутності США в Європі, а також глобальних тенденцій до мілітаризації, європейське громадянське суспільство та його уряди розпочали власну підготовку до оборони, засвоюючи уроки повномасштабної війни із застосуванням безпілотних технологій. Потреба Збройних Сил України в якісній техніці та боєприпасах, а також політика підтримки та фінансування оборонних ініціатив для України від країн-партнерів дозволили розпочати реіндустріалізацію оборонно-промислового комплексу ХХІ століття в Європі та США.
Все почалося 26 квітня 2022 року, коли відбулася перша зустріч Контактної групи з питань оборони України у Рамштайні, в якій взяли участь понад 30 країн. Вони спільно виділили більше 5 мільярдів доларів США. Через 3 роки колишній міністр оборони США Ллойд Остін заявив: «Контактна група у форматі «Рамштайн», заснована у квітні 2022 року, стала найрезультативнішою світовою коаліцією за понад 30 років».
Головна перевага роботи Контактної групи з питань оборони України у форматі «Рамштайн» — це скоординованість спільних дій партнерів задля максимально ефективного та раціонального використання ресурсів для задоволення потреб Збройних Сил України. Зокрема, це забезпечується через системну роботу 8 «Коаліцій спроможностей»: авіаційних і морських спроможностей, інтегрованої протиповітряної та протиракетної оборони, артилерії, бронетанкової техніки та маневреності, дронів, розмінування та ІТ.
Для виконання запитів ЗСУ Коаліція спільно або ж за керівною роллю однієї з країн виділяє фінансування та укладає контракти із закордонними оборонними компаніями на постачання обладнання для ЗСУ. Така модель діяла тривалий час і стала не лише основним джерелом постачання ЗСУ, а й головним інструментом реіндустріалізації оборонно-промислового комплексу Європи.
Зі свого власного досвіду можу стверджувати, що представники України в цих Коаліціях проводять колосальну роботу, ведучи перемовини із представниками міністерств оборони країн-партнерів та закордонних оборонних компаній-постачальників обладнання для втілення рішень Коаліції у вигляді конкретних проєктів, програм та поставок. Без цієї роботи Збройні Сили України отримали би значно менше допомоги, і що ще гірше, вона не була би системною, надходила би в хаотичному порядку, не дозволяючи прорахувати довгострокову перспективу надходження та інтеграції матеріально-технічної допомоги.
«До цієї контактної групи входять близько 50 учасників, наших союзників і партнерів з усієї планети. І ми єдині в наданні військової допомоги Україні. Ми знову й знову нарощуємо критично важливі можливості. І ця контактна група досягла величезних успіхів. Учасники цієї групи вже зобов’язалися виділити загалом понад 95 млрд доларів США для допомоги Україні у сфері безпеки», — заявив колишній глава Пентагону.
За допомогою замовлень від Коаліцій країни-партнери реінвестують державні кошти у власні національні оборонні підприємства. На мою особисту думку, «кров’ю» будь-якої виробничої діяльності є наявність попиту з боку замовників та ресурсів для задоволення цієї потреби. У цьому випадку потреба Збройних Сил України в озброєнні та військовій техніці не зменшується, а тільки зростає із продовженням війни. Разом із цим збільшується і обсяг фінансування від країн-партнерів, інтерес з боку їхньої національної оборонної промисловості, кількість замовлень та компаній, які беруть участь у закупівлях боєприпасів та засобів першої необхідності, а також довгострокових програмах розвитку спроможностей Збройних Сил України.
Варто також відзначити, що упродовж роботи партнери-учасники Коаліції фокусуються на наданні комплексної спроможності для Збройних Сил України, а не окремого рішення. Партнери вважають своїм завданням не просто надати обладнання, а забезпечити total package approach (всебічний підхід): обладнання, навчання, подальша технічна підтримка, комплекти для ремонту та можливості модернізації. Неможливо будувати Збройні Сили України з перспективою гармонізації зі стандартами НАТО та входження до Альянсу без створення відповідної комплексної системи бойових спроможностей та системи їх підтримки.
Зокрема і ми в «Тріада Трейд Партнерс» фокусуємося на тому, аби надати нашим клієнтам комплексне рішення на їх запит. Програму торгового представництва було створено для надання широкого спектру консультаційних послуг для малих та середніх компаній оборонного сектору, які або планують вийти на ринок України, або вже працюють на ньому. Метою цієї програми є сприяння міжнародному співробітництву, побудова двосторонніх партнерських відносин, взаємодія з українськими урядовими установами та Силами оборони, укладення контрактів різної складності, а також розвиток додаткових комерційних і партнерських можливостей в оборонній промисловості. Ми також надаємо нашим клієнтам комплексне рішення з обслуговування поставленого обладнання через нашу програму з навчання, інтеграції систем, тестування та технічної підтримки, що забезпечує стабільну та ефективну роботу ваших систем.
Фінансування у розмірі зазначених 95 мільярдів програми допомоги є лише одним із джерел підтримки України. Уряди країн-партнерів також надають Україні матеріально-технічну допомогу у двосторонньому форматі. Озброєння та військова техніка, поставлені країнами-партнерами в межах матеріально-технічної допомоги для Збройних Сил України, складає близько 70-75% від загального обсягу матеріально-технічного забезпечення ЗСУ. Програми допомоги розраховані на перспективу 2-5 років, і саме тому їхній внесок не був очевидним у перші роки війни, проте має важливе значення зараз.
Американський генерал Роберт Лі зазначив, що для перемоги у війні не обов’язково знищувати армію супротивника — достатньо знищити його логістику постачання. Робота Коаліцій є критично важливою ланкою постачання, а питанням номер один у порядку денному партнерів є продовження та розширення цієї роботи із спрямуванням фінансування на спільні україно-партнерські підприємства приватного сектору.
Надлишок оборонних замовлень для України дозволив підприємствам отримати додаткові прибутки для стимулювання розвитку нових технологій, розширення виробництва й запуску додаткових напрямів діяльності з метою максимальної адаптації до потреб фронту та тенденцій новітньої війни.
Таким чином закордонна компанія отримує замовлення для підтримки Збройних Сил України та будує партнерство з українською компанією. У цьому партнерстві українські компанії в основному відповідають за технічне обслуговування поставленого обладнання, що з часом дозволяє їм налагодити виробництво окремих комплектуючих до нього та проводити часткову локалізацію. Наступним етапом такої співпраці може стати поступове створення спільних виробничих потужностей на території України.
Українські компанії також представляють інтерес завдяки широкому каталогу рішень із бойовим досвідом та відносно недорогим серійним виробництвом у порівнянні з наявними на заході аналогами. Варто також зауважити, що багато закордонних компаній уже сьогодні проводять свою політику дуже мудро та довгостроково під час пошуку українських партнерів. З моменту закінчення війни та відкриття експорту продукції воєнного призначення українські продукти змінять наявний ландшафт ринку оборонної торгівлі.
Ми прагнемо продемонструвати оборонні спроможності України на міжнародній арені. Ці зусилля передбачають представлення українських оборонних компаній та їхньої продукції на світових ринках, підкреслюючи їхні інновації та досвід. Наша мета – розробка проєктів «спільної продукції» та «спільних підприємств» між провідними українськими та міжнародними компаніями, які займаються виробництвом озброєння та військової техніки, у межах програм матеріально-технічної допомоги, що надаються урядами країн-союзників України.
Окрему увагу у війні XXI століття привернули безпілотні системи різних видів базування, а також засоби протидії їм. Ми також надаємо своїм клієнтам технічні послуги з розробки методик навчання та застосування їхніх продуктів в умовах інноваційної війни, щоб забезпечити максимальне розкриття потенціалу системи.
Важко навіть уявити, який комерційний потенціал вийде на свободу після завершення війни в Україні, виходу українських компаній на експорт і перегонах між світовими гігантами та їхніми воєнними машинами за лідерство у застосуванні безпілотних систем. Я особисто вважаю за честь працювати з новим поколінням українських промисловців оборонної галузі. Дехто з них на початку війни не мав жодних виробничих потужностей, був вимушений релокуватися за кордон, але, маючи широкий бізнес-досвід і невтомне бажання допомогти своїй країні, зараз, через три роки після початку війни, виготовляє до двохсот тисяч дронів на рік. Питанням часу є, коли артилерія – королева війни – поступиться місцем тотальній війні дронів.
Дешеві та легко масштабовані безпілотні системи відкривають нову технологічну епоху в історії людства та знову надають нам вибір: використати їх потенціал на благо, в ім’я миру та розвитку, або ж на війні та для знищення. Досвід останніх років жорстоко, але наглядно демонструє світову тенденцію до взаємознищення. Із цієї причини наявність у Збройних Силах України іноземних країн нових командувань безпілотних систем стане ознакою престижу та прогресу, їхня ж відсутність – технологічною відсталістю.
Насправді українські компанії пропонуватимуть той опрацьований та інтегрований бойовий досвід у своїх продуктах, методиці бойового застосування та навчанні. Ці тенденції інноваційної війни наразі активно вивчаються та впроваджуються міністерствами оборони країн-партнерів. Це лише на користь Україні та її союзникам, якщо країни-члени НАТО зможуть успішно засвоїти й інтегрувати новітні засоби та методики їх застосування. Найкращий спосіб реалізувати це, на мою думку, обраний Коаліцією правильно: фінансування спільних компаній та продуктів між українськими й іноземними компаніями є ефективним інструментом стимулювання приватного ринку та всіх тих можливостей розвитку та розширення, які він надає. Як представник багатьох українських компаній із опрацьованими рішеннями та продуктами, капіталом, репутацією та можливістю постійної модернізації, можу запевнити, що вони готові до взаємовигідної роботи за міжнародними правилами.
З огляду на перспективи від початку війни та станом на сьогодні, очевидним є розвиток українського оборонно-промислового комплексу, і цифри найкраще описують це. Станом на сьогодні виробничий потенціал можна оцінити в понад 20 мільярдів доларів США. Співпраця українських компаній із іноземними партнерами має бути рівноправною, взаємовигідною та довгостроковою. У такому разі вона здатна стати game changer (фактором, що кардинально змінює правила гри) для НАТО в майбутніх протистояннях.
